І  Ї  А  Б  В  Г  Д  Ж  З  К  Л  М  Н  О  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Я  Час спокутиЯ тебе заколишу у вальсі
Я тебе заколишу у вальсі, На руках, на своїх заколишу; Вже злилися у такт кроки наші - Кроки щастя свої я не стишу. Крок за кроком... пливемо по колу, Мені кращого танцю немає; Летимо, не торкаючись долу, Поза часом, що тихо минає. А в очах відбиваються зорі, Купол неба – прозорий і чистий, І серця наші прагнуть історій... Їх прийдешнім розкажу врочисто. Гріє серце безмежна надія: Щоб ці кроки повік не скінчились... Я про тебе життя своє мріяв. І в тих кроках серця наші злились. кінець 1997 – початок 1998 р., м. Київ. Як Божий гнів у звуках грому
Як Божий гнів у звуках грому
Пройде над нами... І мине Доба злоби. В епоху нову В любові житиме земне. До них, майбутніх днів і весен І до прийдешніх поколінь Веселкою із піднебесся Прийду, схилюся на уклін. Щоб слугувати їм правдиво Тим даром, що Всевишній дав, Він з тих дарів, що наче диво, Не враз повірив в те, що мав. І принесу їм чари – фарби Незнаних досі кольорів, Щоб ними день їх привітав би І у серцях вогнем горів. Вогнем любові і кохання... А ще – від Бога мали б мир До Нього ж молитви – прохання, Якими так багаті ми. Щоб набирались різнобарв’я В якому я колись тонув, Яке в саду Господнім брав я, Де велич Бога я збагнув. Його любов – понад вершини, Що очі бачать серед днів; І милосердя до людини Він проявляє, а не гнів... Щастить, як в сад той запросили, Це з Волі Сущого, Творця, Там Він дає натхнення, сили, Дарує радість у серця... І кольори ті перевеслом З’єднають всіх в єдиний сніп, Який би Господу понесли, Як урожай, багатство, хліб. Щоб в стеблах тих – добірні зерна, Від праці Духа ті плоди… Щоб за життя, здолавши терня, Вчинив подяку Богу ти! 4.12.2003 – 14.01 2004 р., м. Київ. Як заберуть у мене вірші
Як заберуть у мене вірші Мої, народжені в любові, Мов діти, від чужих не гірші, - І бризнуть сльози, наче в повінь. Шукати буду попідтинню, Питати в стрічних: Хто їх бачив? Як мати втрачену дитину... А не знайшовши – я заплачу. Бо не вберіг, що небо дало, Загалу дивне , незбагненне, Мені такому... й не вгадало Кому вручити сокровенне. Знайду!!! І тихо порадію: Не вмерли, досі всі живими На службі людям... Мав надію, Не марно вас плекав малими. Що ви потрібні у служінні , Ні, не мені, - а іншим людям, Яскравим світлом, а не тлінням... Хай добре їм із ними буде! 29.12.2000 р., м. Київ. Як час не слову - помовчи
Як час не слову - помовчи . Цінніше золота мовчання... Моє ж терпіння дні лічи, У них приховане чекання. Бо те мовчання – думам грунт, У них – оцінка нашим діям, Як не вмістить між нами бруд І дати жити ще надії, Що зміниш золота метал На срібло слова, що здолає Цей простір дивний, повний чар Й вогнем у серці запалає. 9.07.2002 р., м. Київ. |
||
|
|