І  Ї  А  Б  В  Г  Д  Ж  З  К  Л  М  Н  О  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Я 


Час спокути

Я тебе заколишу у вальсі

Я тебе заколишу у вальсі,
На руках, на своїх заколишу;
Вже злилися у такт кроки наші -
Кроки щастя свої я не стишу.
Крок за кроком... пливемо по колу,
Мені кращого танцю немає;
Летимо, не торкаючись долу,
Поза часом, що тихо минає.
А в очах відбиваються зорі,
Купол неба – прозорий і чистий,
І серця наші прагнуть історій...
Їх прийдешнім розкажу врочисто.
Гріє серце безмежна надія:
Щоб ці кроки повік не скінчились...
Я про тебе життя своє мріяв.
І в тих кроках серця наші злились.

кінець 1997 – початок 1998 р., м. Київ.

Як Божий гнів у звуках грому

Як Божий гнів у звуках грому
Пройде над нами... І мине
Доба злоби. В епоху нову
В любові житиме земне.
До них, майбутніх днів і весен
І до прийдешніх поколінь
Веселкою із піднебесся
Прийду, схилюся на уклін.
Щоб слугувати їм правдиво
Тим даром, що Всевишній дав,
Він з тих дарів, що наче диво,
Не враз повірив в те, що мав.
І принесу їм чари – фарби
Незнаних досі кольорів,
Щоб ними день їх привітав би
І у серцях вогнем горів.
Вогнем любові і кохання...
А ще – від Бога мали б мир
До Нього ж молитви – прохання,
Якими так багаті ми.
Щоб набирались різнобарв’я
В якому я колись тонув,
Яке в саду Господнім брав я,
Де велич Бога я збагнув.
Його любов – понад вершини,
Що очі бачать серед днів;
І милосердя до людини
Він проявляє, а не гнів...
Щастить, як в сад той запросили,
Це з Волі Сущого, Творця,
Там Він дає натхнення, сили,
Дарує радість у серця...
І кольори ті перевеслом
З’єднають всіх в єдиний сніп,
Який би Господу понесли,
Як урожай, багатство, хліб.
Щоб в стеблах тих – добірні зерна,
Від праці Духа ті плоди…
Щоб за життя, здолавши терня,
Вчинив подяку Богу ти!

4.12.2003 – 14.01 2004 р., м. Київ.

Як заберуть у мене вірші

Як заберуть у мене вірші
Мої, народжені в любові,
Мов діти, від чужих не гірші, -
І бризнуть сльози, наче в повінь.
Шукати буду попідтинню,
Питати в стрічних: Хто їх бачив?
Як мати втрачену дитину...
А не знайшовши – я заплачу.
Бо не вберіг, що небо дало,
Загалу дивне , незбагненне,
Мені такому... й не вгадало
Кому вручити сокровенне.
Знайду!!! І тихо порадію:
Не вмерли, досі всі живими
На службі людям... Мав надію,
Не марно вас плекав малими.
Що ви потрібні у служінні ,
Ні, не мені, - а іншим людям,
Яскравим світлом, а не тлінням...
Хай добре їм із ними буде!

29.12.2000 р., м. Київ.

Як час не слову - помовчи

Як час не слову - помовчи .
Цінніше золота мовчання...
Моє ж терпіння дні лічи,
У них приховане чекання.
Бо те мовчання – думам грунт,
У них – оцінка нашим діям,
Як не вмістить між нами бруд
І дати жити ще надії,
Що зміниш золота метал
На срібло слова, що здолає
Цей простір дивний, повний чар
Й вогнем у серці запалає.

9.07.2002 р., м. Київ.
2024