І  Б  В  Д  К  М  Н  О  П  Р  С  Т  Х  Ч  Щ  Кує зозуля серед гаю...Кує зозуля серед гаю І лине світом те “Ку-ку” Хто першим мовив – я не знаю, Що їй відомо: на віку Ще стільки рясту нам топтати, Щоб перейти межу тонку… Не їй по-правді долю знати, Глибоководну плин-ріку Життя твого багатолике, Де кожен день летить у вир; Чи знати їй, Хто день покликав? Бо Той над нами, вище зір. Він визначає строки в долі І тій, що скажуть: пророкуй! Вона – лиш пташка з Його волі, Ти кукуванням нас лікуй Від марноти і колотнечі, Якій ми ради не дамо… І до природи прагнуть втечі, До неї їдемо-йдемо. Де пташка вихваляє Бога, Який створив її й усе; Чого ж людина, коли змога Подяку Богу не несе? Хоч тихим словом – й добре буде В молитві – оді з уст своїх… Те кукування – стук у груди, Щоб до сердець добратись їх. 09.02.2010 р., м. Київ. |
||
|
|