І  Б  В  Д  К  М  Н  О  П  Р  С  Т  Х  Ч  Щ 


Кує зозуля серед гаю...

Кує зозуля серед гаю
І лине світом те “Ку-ку”
Хто першим мовив – я не знаю,
Що їй відомо: на віку
Ще стільки рясту нам топтати,
Щоб перейти межу тонку…
Не їй по-правді долю знати,
Глибоководну плин-ріку
Життя твого багатолике,
Де кожен день летить у вир;
Чи знати їй, Хто день покликав?
Бо Той над нами, вище зір.
Він визначає строки в долі
І тій, що скажуть: пророкуй!
Вона – лиш пташка з Його волі,
Ти кукуванням нас лікуй
Від марноти і колотнечі,
Якій ми ради не дамо…
І до природи прагнуть втечі,
До неї їдемо-йдемо.
Де пташка вихваляє Бога,
Який створив її й усе;
Чого ж людина, коли змога
Подяку Богу не несе?
Хоч тихим словом – й добре буде
В молитві – оді з уст своїх…
Те кукування – стук у груди,
Щоб до сердець добратись їх.

09.02.2010 р., м. Київ.
2024