І  Б  В  Д  К  М  Н  О  П  Р  С  Т  Х  Ч  Щ  Час, не лети, і вирій - зачекайІ в двадцять п’ять буває помираютьІ в двадцять п’ять буває помирають Від зла, хвороб чи ще якихось бід… За тебе я у Господа благаю: Живи по правді хоч за сотню літ. Бо в ній опора і надія духу І Святість Всемогутнього прийми, Живи на славу і Його лиш слухай Щоб праведнимбув чин твій між людьми. Бо все мине: і суєта й тривога, Ще буде суд, як вийде крокам лік, Коли душа вертається до Бога, Хто нам дає в любові жити вік. 18.10.2009 р., м. Київ. Комусь жінка...Комусь жінка – мов тиха свіча, А когось - маяком зустрічає... Твоє серце для мого – причал, Що без борту на хвилі скучає. Така доля тобі і мені Бути в часі і просторі грізнім; Притягатись серцями в огні, Як магнітам із полюсом різним. Твої губи – пелюстки жоржин, Очі сяють мені променисто І п’янкий, ніжний запах шипшин За тобою наповнює місто. За яким, мов надлугом із трав Я лечу й вирізняю з довкола… Маю крила, що Бог мені дав Йому дякую щиро... і долі. 04.06.2005 р., м. Київ. Кує зозуля серед гаю...Кує зозуля серед гаю І лине світом те “Ку-ку” Хто першим мовив – я не знаю, Що їй відомо: на віку Ще стільки рясту нам топтати, Щоб перейти межу тонку… Не їй по-правді долю знати, Глибоководну плин-ріку Життя твого багатолике, Де кожен день летить у вир; Чи знати їй, Хто день покликав? Бо Той над нами, вище зір. Він визначає строки в долі І тій, що скажуть: пророкуй! Вона – лиш пташка з Його волі, Ти кукуванням нас лікуй Від марноти і колотнечі, Якій ми ради не дамо… І до природи прагнуть втечі, До неї їдемо-йдемо. Де пташка вихваляє Бога, Який створив її й усе; Чого ж людина, коли змога Подяку Богу не несе? Хоч тихим словом – й добре буде В молитві – оді з уст своїх… Те кукування – стук у груди, Щоб до сердець добратись їх. 09.02.2010 р., м. Київ. Мій рідний край, що зветься – батьківщина,...Мій рідний край, що зветься – батьківщина, Благословенна Господом земля, Тут я зростав, щоб вирости до чину, Коли позбувся статусу: маля. Ти вчив мене: що гоже і негоже, В тобі я відкривав свої дари, То не від мене – а багатство Боже, Яке заховане у кожному згори. І ти чекаєш від дітей служіння, Коли душа не тліє – а горить, Бо у дарах від Бога – повеління, Щоб ти життя не стратив дивну мить. Щоб не пропив безглуздо чи лукаво, Щоб не загрався в ігрищах пустих, - Бо ті дари, як відблиск Бога Слави, Який твій корінь в землю цю пустив. Цю землю нам плекати і любити, А хтось на чатах стане коло них, Щоб від гріха цю землю боронити, - Бо гріх людський – землі одне із лих. Щоб за гріхи Бог не позбавив лона Народу - землю, до якої звик… Дай мені стати серед тебе дзвоном, В якого правдою звучатиме язик! 22.02.2010 р., м. Київ. Мовчання – як грім в круговерті...Ліні Костенко.
Мовчання – як грім в круговерті, Колапс між звучання і шуму; Буває - синонімом смерті Чи спротив зневазі та глуму. Мовчання – це космос в безмежжі, Де зорі – слова яскравіли; Чекаєш від них не пожежі,- Щоб душу вогнем відігріли. Мовчання – це вислів без звуку, Що в серці, у тайні глибокій… Візьми мене Слово за руку, Веди на вершини високі. З яких відкриваються далі… З вершини твоєї посвяти Дай крила душі моїй сталі, Як дітям своїм зичить мати! 19.03.2010 р., м. Київ. |
||
|
|