І  Б  В  Д  К  М  Н  О  П  Р  С  Т  Х  Ч  Щ 


Час, не лети, і вирій - зачекай

І в двадцять п’ять буває помирають

І в двадцять п’ять буває помирають
Від зла, хвороб чи ще якихось бід…
За тебе я у Господа благаю:
Живи по правді хоч за сотню літ.

Бо в ній опора і надія духу
І Святість Всемогутнього прийми,
Живи на славу і Його лиш слухай
Щоб праведнимбув чин твій між людьми.

Бо все мине: і суєта й тривога,
Ще буде суд, як вийде крокам лік,
Коли душа вертається до Бога,
Хто нам дає в любові жити вік.

18.10.2009 р., м. Київ.

Комусь жінка...

Комусь жінка – мов тиха свіча,
А когось - маяком зустрічає...
Твоє серце для мого – причал,
Що без борту на хвилі скучає.
Така доля тобі і мені
Бути в часі і просторі грізнім;
Притягатись серцями в огні,
Як магнітам із полюсом різним.
Твої губи – пелюстки жоржин,
Очі сяють мені променисто
І п’янкий, ніжний запах шипшин
За тобою наповнює місто.
За яким, мов надлугом із трав
Я лечу й вирізняю з довкола…
Маю крила, що Бог мені дав
Йому дякую щиро... і долі.

04.06.2005 р., м. Київ.

Кує зозуля серед гаю...

Кує зозуля серед гаю
І лине світом те “Ку-ку”
Хто першим мовив – я не знаю,
Що їй відомо: на віку
Ще стільки рясту нам топтати,
Щоб перейти межу тонку…
Не їй по-правді долю знати,
Глибоководну плин-ріку
Життя твого багатолике,
Де кожен день летить у вир;
Чи знати їй, Хто день покликав?
Бо Той над нами, вище зір.
Він визначає строки в долі
І тій, що скажуть: пророкуй!
Вона – лиш пташка з Його волі,
Ти кукуванням нас лікуй
Від марноти і колотнечі,
Якій ми ради не дамо…
І до природи прагнуть втечі,
До неї їдемо-йдемо.
Де пташка вихваляє Бога,
Який створив її й усе;
Чого ж людина, коли змога
Подяку Богу не несе?
Хоч тихим словом – й добре буде
В молитві – оді з уст своїх…
Те кукування – стук у груди,
Щоб до сердець добратись їх.

09.02.2010 р., м. Київ.

Мій рідний край, що зветься – батьківщина,...

Мій рідний край, що зветься – батьківщина,
Благословенна Господом земля,
Тут я зростав, щоб вирости до чину,
Коли позбувся статусу: маля.

Ти вчив мене: що гоже і негоже,
В тобі я відкривав свої дари,
То не від мене – а багатство Боже,
Яке заховане у кожному згори.

І ти чекаєш від дітей служіння,
Коли душа не тліє – а горить,
Бо у дарах від Бога – повеління,
Щоб ти життя не стратив дивну мить.

Щоб не пропив безглуздо чи лукаво,
Щоб не загрався в ігрищах пустих, -
Бо ті дари, як відблиск Бога Слави,
Який твій корінь в землю цю пустив.

Цю землю нам плекати і любити,
А хтось на чатах стане коло них,
Щоб від гріха цю землю боронити, -
Бо гріх людський – землі одне із лих.

Щоб за гріхи Бог не позбавив лона
Народу - землю, до якої звик…
Дай мені стати серед тебе дзвоном,
В якого правдою звучатиме язик!

22.02.2010 р., м. Київ.

Мовчання – як грім в круговерті...

Ліні Костенко.
Мовчання – як грім в круговерті,
Колапс між звучання і шуму;
Буває - синонімом смерті
Чи спротив зневазі та глуму.

Мовчання – це космос в безмежжі,
Де зорі – слова яскравіли;
Чекаєш від них не пожежі,-
Щоб душу вогнем відігріли.

Мовчання – це вислів без звуку,
Що в серці, у тайні глибокій…
Візьми мене Слово за руку,
Веди на вершини високі.

З яких відкриваються далі…
З вершини твоєї посвяти
Дай крила душі моїй сталі,
Як дітям своїм зичить мати!

19.03.2010 р., м. Київ.
2024