І  Ї  А  Б  В  Г  Д  Ж  З  К  Л  М  Н  О  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Я  Одвічний спокій вітер навіва
Одвічний спокій вітер навіва, А інколи завиє чи засвище; І зайвими здаються всі слова На цій землі, що зветься кладовище. Для всіх тут час, неначе вартовий, Який уже не зрушить з караулу... Тут я стою пригнічено німий І повертаюсь у добу минулу. І поступово пам’ять ожива, Крізь товщу літ, помічених журбою, А вітер свище, тихо навіва І вже вони неначе із тобою. І зрине образ, ніби з небуття, Знайомий погляд в пам’яті до болю; Я тут іще, а ви - пішли з життя, Хоч гірко так, сприймаєш Божу волю. Ще до пори лишати нам сліди А згодом душам линуть в небо, вище, Щоб завітати з простору сюди На землю цю, що вкрили кладовища. 24.03.97 р., м. Київ. |
||
|
|