І  Ї  А  Б  В  Г  Д  Ж  З  К  Л  М  Н  О  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Я 


Одвічний спокій вітер навіва

Одвічний спокій вітер навіва,
А інколи завиє чи засвище;
І зайвими здаються всі слова
На цій землі, що зветься кладовище.
Для всіх тут час, неначе вартовий,
Який уже не зрушить з караулу...
Тут я стою пригнічено німий
І повертаюсь у добу минулу.
І поступово пам’ять ожива,
Крізь товщу літ, помічених журбою,
А вітер свище, тихо навіва
І вже вони неначе із тобою.
І зрине образ, ніби з небуття,
Знайомий погляд в пам’яті до болю;
Я тут іще, а ви - пішли з життя,
Хоч гірко так, сприймаєш Божу волю.
Ще до пори лишати нам сліди
А згодом душам линуть в небо, вище,
Щоб завітати з простору сюди
На землю цю, що вкрили кладовища.

24.03.97 р., м. Київ.
2024