Час спокути

А бій іде... Не з-за гроша

А бій іде... Не з-за гроша.
Ціна? - Найвищу вимагають:
Кому дістанешся душа?
Вогню пекельному чи раю?
І це питання не з пустих
У битві правди і не правди;
Кого з них в серце ти впустив,
На чий же бік у битві став ти?
Бо середини там нема,
Щоб якось бій той обминути...
Та битва – вічності жнива,
Не для зерна вогонь роздутий.
Який горітиме повік,
Який сльозами не залити...
Май страх Господній чоловік,
Щоб із Всевишнім в мирі жити.

02.08.2002 р., м. Київ

А зорі падали з небес

А зорі падали з небес
У ніч серпневу серед степу;
І дарували слід свій небу,
І водній гладі тихих плес.
І забирали тайну днів –
Їм були свідки від початку,
Закарбувавши, як в печатку,
Для неймовірно довгих снів.
Ніч накривала їх крильми,
Як покриває денну спеку,
Як приближає звук далекий
Чи тихий гомін між людьми.
Про що їх гомін в тиху ніч,
Коли турбота денна спала,
Коли на небі ніч постала,
І зорі світять замість свіч;
Чи були свідками вони
Падінню тому з небозводу
Нащадки лицарів свободи,
Сучасні дочки і сини;
Чи погляд їх тягнувся ввись,
Сягав за межі небокраю,
Чи прагнули набути раю,
Де мир із Богом був колись.
Питання збудяться в мені,
А їм своїх висот сягати...
Життя на те, щоб думи мати,
Про вічне думи, чи земні.
Як в них збагнути долі плин?...
Летять з високих п’єдесталів,
Здавалось зорі в небі сталі,
І меле в пил їх Божий млин.

11(16).08.2002р., м. Феодосія - поїзд Київ-Феодосія.

А ти співай. Хай птахом б’ється...

А ти співай. Хай птахом б’ється
твій спів в причинене вікно;
хай соловейком він заллється
Йому відкриється воно.
Хай чистим сріблом спів твій стане
під кришталевий дзвін роси;
Мовчання-золото розтане
від полум’я його краси.
Душа повірить співу плину
і зрозуміє, що вона
в коханні в сьоме небо лине
і не одна... І не одна.
Співай! – Я тому порадію,
що є щасливі серед нас...
Голуб кохання – свою мрію,
Бо лиш життя для цього час.

десь 2000 р. м. Київ.

Аве Марія! Приходить щастя в хату

Аве Марія! Приходить щастя в хату,
Коли мадонна з сином на руках...
І світ стоїть – знімайте з серця грати,
Шануйте матір нині і в віках.
Аве Марія! Нехай відступлять жахи,
Що нас долають в сірості життя...
Із саду Божого спустились птахи,
Щоб з милою був рай, а не буття.
Кохання вічне нам Творець дарує
І святість матері підносить над усе.
Хто їх не береже, той сам собі торує
Дорогу в пекло. Хто ж його спасе?
Аве Марія! Тобою день почався
І Син твій віру правую несе.
Молю я Господа, щоб день цей не кінчався
Любов до ближнього – нас тільки це спасе.

30.10.1994р., м. Київ.

Батькам, дружинам і синам

В одній колисці всі
Над прірвою безодні...
Для слова я – носій,
Його приніс сьогодні.
Про славу не кажіть,
Вона – лише для Бога.
Мені моє лишіть,
Це правда все від Нього.
Мені від Нього дар
І слово, що долає
Цей простір повний чар;
І в серці осідає...
Бо місце в ньому є,
Як в скриньці , у поштовій;
Там аркуша в нім жде –
І вірш виходить новий.
Не я вам оповім
Щось із життя вам схоже...
За те, що дано їм, -
Прийми подяку Боже!
Бо я – лиш інструмент,
Хоч маю свою душу;
Слуга у цей момент
Я роблю те, що мушу.

17.05.2002 р., м. Київ.
2024