E  І  Б  В  Д  З  К  М  Н  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Щ  Я  Коридори часуСлова залишаться словами...
Слова залишаться словами, Та будуть вибрані слова Які мандрують разом з нами, Чекають їх, мов хліб в жнива. Вони у силі і доспілі, Цей без полови душам хліб, Щоб годувати дух у тілі, Якому личить мати німб, - Як приналежність до Святого… Від Бога Слави людям знак; Цінніш його нема нічого, Бо Боже Слово – духу злак! 09.02.2006 р., м. Київ. Спали прокляту крайню хату...
«Моя хата скраю,
я нічого не знаю» -
українська народна приказка.
Спали прокляту “крайню хату”, Як знак байдужості й біди... І не живи в ній більше, брате, Щоб горе не прийшло сюди: На ці простори, де могили Від незнайомих до рідні, Які цю землю боронили, На бій вставали, як в огні, Приходила незвана сила, Щоб підкорити наш народ, Як був без єдності - корила, Та ця земля не для злих орд. А для любові і єднання В братерськім крузі й за столом; Надії, радості чекання, Що в «крайній хаті» не було! 2004 р., м. Київ. Судні часи вже настали...
„Судні часи вже настали”, - Слова ці попались на очі На аркуші, долу лежали; І грізно звучали, пророче! „Судні часи вже настали”, - Написано –почерк дитячий, Слова ті до серця казали, Що може сміх статися плачем Як ми за межею моралі, Багато чого в нас негоже, Бо в серці Закон постирали, Що Слово зоставило Боже. Судні часи цьому світу, Бо скільки відходить неждано Туди, де приходять для звіту, Творцеві не скажеш там: „Рано...” І молоді, і вже літні... Хоч думають: часу без ліку, Кращої ж долі бо гідні; І можна усе чоловіку. Та мабуть в гордині осліпли, Забули Содом і Гоморру, У вірі до Бога не липли… Знайде хто в нас Слову покору? Бо лише надія на себе, Нутро ж бо – лукаве і хитре… Та тільки не знають, що небо Ось лінію долі їм витре. І обірветься стежина - Куди ти життя все спішила?… Запнеться на кроці людина - Бо Воля Господня рішила! 20.01.2006 р., м. Київ. Ти будеш жити разом з намиІрині Бондар ( м. Електросталь ).
Хоч сад твій цвітом відбуяв; І слід твій більше поля рами, Де фотографія твоя. Лице спокійне без печалі,- Ще горизонти без хмарин; Уста і очі не мовчали Ділили радість від хвилин Де спілкування – тихий гомін, Нам випало, як приз доріг; І дотикання – душам спомин, Знайде дорогу на поріг Де пам'ять в суєті не стерта Вона з любов’ю пророста … Де мить: життя - проста й відверта Згадають серце і вуста. 18.01.2008(07.02.2008) р. м. Київ. У час коли співали зорі...
У час, коли співали зорі - Багато слухали плітки; Лиш одиницям в людськім морі Із неба чулися рядки. В яких про вічне, хто ми й звідки ? Що нам засмучує чоло? Нам відкривали давні свідки, І не пусте в словах було. І серце співом тим шукали, В якому місце є вогню; І чарували , ніби знали, Хто встеле стежку їм земну. Слова знайомі в повній тиші Смиренно стануть в новий стрій; Їх рим увага заколише І стануть віршем... Скажуть: мій Не мій, не мій, скоріше - неба, Яке з щедрот своїх дає, Які звучать в мені для тебе І диво блиском виграє, Щоб стати знаком при дорозі, В яку вкарбовуємо крок... Слова звучать для людства й досі... Чи чуєш ти той спів зірок? 06.10.2005 р., м. Київ. |
||
|
|