E  І  Б  В  Д  З  К  М  Н  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Щ  Я 


Коридори часу

Слова залишаться словами...

Слова залишаться словами,
Та будуть вибрані слова
Які мандрують разом з нами,
Чекають їх, мов хліб в жнива.

Вони у силі і доспілі,
Цей без полови душам хліб,
Щоб годувати дух у тілі,
Якому личить мати німб, -

Як приналежність до Святого…
Від Бога Слави людям знак;
Цінніш його нема нічого,
Бо Боже Слово – духу злак!

09.02.2006 р., м. Київ.

Спали прокляту крайню хату...

«Моя хата скраю, я нічого не знаю» - українська народна приказка.

Спали прокляту “крайню хату”,
Як знак байдужості й біди...
І не живи в ній більше, брате,
Щоб горе не прийшло сюди:
На ці простори, де могили
Від незнайомих до рідні,
Які цю землю боронили,
На бій вставали, як в огні,
Приходила незвана сила,
Щоб підкорити наш народ,
Як був без єдності - корила,
Та ця земля не для злих орд.
А для любові і єднання
В братерськім крузі й за столом;
Надії, радості чекання,
Що в «крайній хаті» не було!

2004 р., м. Київ.

Судні часи вже настали...

„Судні часи вже настали”, -
Слова ці попались на очі
На аркуші, долу лежали;
І грізно звучали, пророче!

„Судні часи вже настали”, -
Написано –почерк дитячий,
Слова ті до серця казали,
Що може сміх статися плачем

Як ми за межею моралі,
Багато чого в нас негоже,
Бо в серці Закон постирали,
Що Слово зоставило Боже.

Судні часи цьому світу,
Бо скільки відходить неждано
Туди, де приходять для звіту,
Творцеві не скажеш там: „Рано...”

І молоді, і вже літні...
Хоч думають: часу без ліку,
Кращої ж долі бо гідні;
І можна усе чоловіку.

Та мабуть в гордині осліпли,
Забули Содом і Гоморру,
У вірі до Бога не липли…
Знайде хто в нас Слову покору?

Бо лише надія на себе,
Нутро ж бо – лукаве і хитре…
Та тільки не знають, що небо
Ось лінію долі їм витре.

І обірветься стежина -
Куди ти життя все спішила?…
Запнеться на кроці людина -
Бо Воля Господня рішила!

20.01.2006 р., м. Київ.

Ти будеш жити разом з нами

Ірині Бондар ( м. Електросталь ). Хоч сад твій цвітом відбуяв;
І слід твій більше поля рами,
Де фотографія твоя.
Лице спокійне без печалі,-
Ще горизонти без хмарин;
Уста і очі не мовчали
Ділили радість від хвилин
Де спілкування – тихий гомін,
Нам випало, як приз доріг;
І дотикання – душам спомин,
Знайде дорогу на поріг
Де пам'ять в суєті не стерта
Вона з любов’ю пророста …
Де мить: життя - проста й відверта
Згадають серце і вуста.
18.01.2008(07.02.2008) р. м. Київ.

У час коли співали зорі...

У час, коли співали зорі -
Багато слухали плітки;
Лиш одиницям в людськім морі
Із неба чулися рядки.

В яких про вічне, хто ми й звідки ?
Що нам засмучує чоло?
Нам відкривали давні свідки,
І не пусте в словах було.

І серце співом тим шукали,
В якому місце є вогню;
І чарували , ніби знали,
Хто встеле стежку їм земну.

Слова знайомі в повній тиші
Смиренно стануть в новий стрій;
Їх рим увага заколише
І стануть віршем... Скажуть: мій

Не мій, не мій, скоріше - неба,
Яке з щедрот своїх дає,
Які звучать в мені для тебе
І диво блиском виграє,

Щоб стати знаком при дорозі,
В яку вкарбовуємо крок...
Слова звучать для людства й досі...
Чи чуєш ти той спів зірок?

06.10.2005 р., м. Київ.
2024