E  І  Б  В  Д  З  К  М  Н  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Щ  Я  Коридори часуВелелюддям місто розцвіта... З Божої ласки
Вчительці
Кравчук Діні Іванівні.
Велелюддям місто розцвіта, Вдаль віків мандрує разом з нами; А за ним вдогін мої літа Із дитинства, де не стало мами. Де сніги байдужості лягли І взялися льодом стежки долі... Тож спасибі тим, хто помогли Не упасти у холоднім полі. Вам спасибі мудрі вчителі, Що любов’ю ви мене зігріли, Що зміцняли крила ще малі,- Готували душу, щоб злетіла Над землею, де в снігах рови, Де так важко, як не знаєш броду; Щоб знайшла в буянні острови, Що не знають холоду і льоду. Де душа співає повсякчас, Де їй легко твориться без міри... Щоб там бути - кожен мріє з нас, Та не досягнути те без віри. Як у вирі зупинити біг І між трави... ні - не збитим впасти, - А щасливим повалитись з ніг: Йде весна… обійми повні рясту! 15.11.2002 р., м. Київ. Велике відкривається здаля...
Наставнику і тренеру
В.В. Лобановському.
Велике відкривається здаля Із перспективи простору і віку Людина з горами порівняно мала Та велич теж властива чоловіку. Із неба в нас засіяне зерно, Дощі і сонце, і щоденна праця Даються нам, щоб визріло воно І забуяло диво в барвах грацій. Сміливий крок, упевненість ходи І погляд свіжий на буденні речі; Залишить іншим справи, як сліди, Які життя прикрасять, - бо доречні За віру в те, що Дух йому відкрив За вірність коронується на славу, Щоб іншим своїм прикладом світив... Немов зоря засяє він яскраво. І хоч буває згасне та зоря Та лине блиск крізь простори без ліку Велике осягається здаля Із перспективи простору і віку. 17.12.2002 р., м. Київ. Видіння-сон, сім постатей у нім...
Видіння-сон, сім постатей у нім, З них шість – безликі, більш на тіні схожі, А сьомий – світлий, в одязі яснім, І зрозумів, що Сяючий - Син Божий. Мені відкрилось, що тих шість тіней То дні моєї праці без зупину; А сьомий тихо мовить: Це - мій день, Згадай мене і відпочинь людино! І кинувся від бачених видінь Невже Господь до мене Сам говорить? Мене, пісчинку з безлічі творінь, З любов’ю до висот своїх готовить. 25.02.2001р., м. Київ. Відгомоніла твоя нива...
Вадиму Скуратівському. Відгомоніла твоя нива І з неба спущено вже серп, Щоб вижати духовне жниво, Яке вкарбують у твій герб. В якому думи і страждання, І небайдужості вогонь... Це вибраним із люду дано, Хто не стоїть десь осторонь. У час смертельної зневіри Даються лицарі з небес Що мають Духа, сил без міри, Щоб з вірою народ воскрес. Бо дух, мов кремінь - не згорає, Із нього попіл лиш стряхнуть... Той набуває, хто долає; Мов Фенікс з попелу встають. Набуте лицарство по праву І шлях твій світить маяком, Щоб не згубилася держава, Коли любов у ній закон. 26.12.2005 р., м. Київ. Відкрий очі тим, хто в ямі...Відкрий очі тим, хто в ямі: в духовній в’язниці; Вчини милість, Господь, з нами - хай радість іскриться, Як узріє кожне око в твоєму творінні Твою славу, Дух високий - й прихиле коліно. Відкрий вуха гіркодухим - хай в правді прозріють, Хай їх серце Бога слуха; хай Слова ті сіють В ниву спраглу… дай насіння, від зневіри в світі – Щоб для вічності країни з нас вродились діти. 14.01.2007 р., м. Київ. |
||
|
|