E  І  Б  В  Д  З  К  М  Н  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Щ  Я 


Коридори часу

Велелюддям місто розцвіта...

З Божої ласки Вчительці Кравчук Діні Іванівні.
Велелюддям місто розцвіта,
Вдаль віків мандрує разом з нами;
А за ним вдогін мої літа
Із дитинства, де не стало мами.
Де сніги байдужості лягли
І взялися льодом стежки долі...
Тож спасибі тим, хто помогли
Не упасти у холоднім полі.
Вам спасибі мудрі вчителі,
Що любов’ю ви мене зігріли,
Що зміцняли крила ще малі,-
Готували душу, щоб злетіла
Над землею, де в снігах рови,
Де так важко, як не знаєш броду;
Щоб знайшла в буянні острови,
Що не знають холоду і льоду.
Де душа співає повсякчас,
Де їй легко твориться без міри...
Щоб там бути - кожен мріє з нас,
Та не досягнути те без віри.

Як у вирі зупинити біг
І між трави... ні - не збитим впасти, -
А щасливим повалитись з ніг:
Йде весна… обійми повні рясту!

15.11.2002 р., м. Київ.

Велике відкривається здаля...

Наставнику і тренеру В.В. Лобановському.
Велике відкривається здаля
Із перспективи простору і віку
Людина з горами порівняно мала
Та велич теж властива чоловіку.

Із неба в нас засіяне зерно,
Дощі і сонце, і щоденна праця
Даються нам, щоб визріло воно
І забуяло диво в барвах грацій.

Сміливий крок, упевненість ходи
І погляд свіжий на буденні речі;
Залишить іншим справи, як сліди,
Які життя прикрасять, - бо доречні

За віру в те, що Дух йому відкрив
За вірність коронується на славу,
Щоб іншим своїм прикладом світив...
Немов зоря засяє він яскраво.

І хоч буває згасне та зоря
Та лине блиск крізь простори без ліку
Велике осягається здаля
Із перспективи простору і віку.

17.12.2002 р., м. Київ.

Видіння-сон, сім постатей у нім...

Видіння-сон, сім постатей у нім,
З них шість – безликі, більш на тіні схожі,
А сьомий – світлий, в одязі яснім,
І зрозумів, що Сяючий - Син Божий.

Мені відкрилось, що тих шість тіней
То дні моєї праці без зупину;
А сьомий тихо мовить: Це - мій день,
Згадай мене і відпочинь людино!

І кинувся від бачених видінь
Невже Господь до мене Сам говорить?
Мене, пісчинку з безлічі творінь,
З любов’ю до висот своїх готовить.

25.02.2001р., м. Київ.

Відгомоніла твоя нива...

Вадиму Скуратівському.

Відгомоніла твоя нива
І з неба спущено вже серп,
Щоб вижати духовне жниво,
Яке вкарбують у твій герб.
В якому думи і страждання,
І небайдужості вогонь...
Це вибраним із люду дано,
Хто не стоїть десь осторонь.
У час смертельної зневіри
Даються лицарі з небес
Що мають Духа, сил без міри,
Щоб з вірою народ воскрес.
Бо дух, мов кремінь - не згорає,
Із нього попіл лиш стряхнуть...
Той набуває, хто долає;
Мов Фенікс з попелу встають.
Набуте лицарство по праву
І шлях твій світить маяком,
Щоб не згубилася держава,
Коли любов у ній закон.

26.12.2005 р., м. Київ.

Відкрий очі тим, хто в ямі...

Відкрий очі
тим, хто в ямі:
в духовній в’язниці;
Вчини милість,
Господь, з нами -
хай радість іскриться,
Як узріє
кожне око
в твоєму творінні
Твою славу,
Дух високий -
й прихиле коліно.
Відкрий вуха
гіркодухим -
хай в правді прозріють,
Хай їх серце
Бога слуха;
хай Слова ті сіють
В ниву спраглу…
дай насіння,
від зневіри в світі –
Щоб для вічності країни
з нас вродились діти.

14.01.2007 р., м. Київ.
2024