Комусь жінка – мов тиха свіча,
А когось - маяком зустрічає...
Твоє серце для мого – причал,
Що без борту на хвилі скучає.
Така доля тобі і мені
Бути в часі і просторі грізнім;
Притягатись серцями в огні,
Як магнітам із полюсом різним.
Твої губи – пелюстки жоржин,
Очі сяють мені променисто
І п’янкий, ніжний запах шипшин
За тобою наповнює місто.
За яким, мов надлугом із трав
Я лечу й вирізняю з довкола…
Маю крила, що Бог мені дав
Йому дякую щиро... і долі.

04.06.2005 р., м. Київ.