Мій рідний край, що зветься – батьківщина,
Благословенна Господом земля,
Тут я зростав, щоб вирости до чину,
Коли позбувся статусу: маля.

Ти вчив мене: що гоже і негоже,
В тобі я відкривав свої дари,
То не від мене – а багатство Боже,
Яке заховане у кожному згори.

І ти чекаєш від дітей служіння,
Коли душа не тліє – а горить,
Бо у дарах від Бога – повеління,
Щоб ти життя не стратив дивну мить.

Щоб не пропив безглуздо чи лукаво,
Щоб не загрався в ігрищах пустих, -
Бо ті дари, як відблиск Бога Слави,
Який твій корінь в землю цю пустив.

Цю землю нам плекати і любити,
А хтось на чатах стане коло них,
Щоб від гріха цю землю боронити, -
Бо гріх людський – землі одне із лих.

Щоб за гріхи Бог не позбавив лона
Народу - землю, до якої звик…
Дай мені стати серед тебе дзвоном,
В якого правдою звучатиме язик!

22.02.2010 р., м. Київ.