По білому золотом чорним веду
Дорогу для того, що в серці… Знайду
Йому відповідне, вкарбую у лист, -
На те дар поету, на те йому хист.

Відлуння бриніння, мов дека для струн, -
Де тайна сплітає мереживо рун,-
А серце в тих знаках почує слова,
Й народжує вірш – і душа в нім жива.

Щоб жити між люди не день і не два
І душі зближає і їх зігріва…
І дзеркалом стане для світла сердець;
І лише тоді слово вдягне вінець.

Який перейде в диво – славу творця:
Беремо зразок у творінні з Отця
Йому віддамо все заслужене ми
Хто дав нам творити і бути людьми!

18.12.2009р.
13.01.2010р. м. Київ.