А зорі падали з небес
У ніч серпневу серед степу;
І дарували слід свій небу,
І водній гладі тихих плес.
І забирали тайну днів –
Їм були свідки від початку,
Закарбувавши, як в печатку,
Для неймовірно довгих снів.
Ніч накривала їх крильми,
Як покриває денну спеку,
Як приближає звук далекий
Чи тихий гомін між людьми.
Про що їх гомін в тиху ніч,
Коли турбота денна спала,
Коли на небі ніч постала,
І зорі світять замість свіч;
Чи були свідками вони
Падінню тому з небозводу
Нащадки лицарів свободи,
Сучасні дочки і сини;
Чи погляд їх тягнувся ввись,
Сягав за межі небокраю,
Чи прагнули набути раю,
Де мир із Богом був колись.
Питання збудяться в мені,
А їм своїх висот сягати...
Життя на те, щоб думи мати,
Про вічне думи, чи земні.
Як в них збагнути долі плин?...
Летять з високих п’єдесталів,
Здавалось зорі в небі сталі,
І меле в пил їх Божий млин.

11(16).08.2002р., м. Феодосія - поїзд Київ-Феодосія.