Чекала осінь листопада,
Набрало листя позолоти,
А в небі затягнулась рада
Вітрів, що голосують проти.
Всі кольори, як на весіллі,
Розмалювали все довкола,
А листя держиться на гіллі,
Щоб дерево не було голе.
У нього сил ще є і хисту
З дощем боротись і з туманом;
Волога скотиться по листю -
І знову сонячно нам стане.
Воно ще держиться... лиш дотик
Чи перші вранішні морози:
Не втримати вже позолоти -
І зронить гілля жовті сльози.
Той плач дерев є знак гармоній
В осіннім небі – не у приймах
Під сум вітрів – акорд симфоній
Земля на себе листя прийме.
Пройдуть по листю чиїсь кроки
Під знаком зустрічей й печалі:
Життя біжить: минають строки, -
Ми головного не сказали.
Не шурхіт – чиєсь сповідання
І насолоди повне тіло...
Краса не може без прощання -
Ця осінь дивом відлетіла.

18.10.94 р., м. Київ.