І не питай за що ти любиш
Мене такого як я є
Бо у коханні розум губиш...
І що у нім: Моє? Твоє?
Коли зливаються в єдине
І руки й погляди, й серця,
Коли кохання – гімн людини,
Як нагорода від Творця!
Бо дав Він нам у наші груди
Отой вогонь, що вже горить,
І з ним знаходять щастя люди,
І час спресовує у мить.
Коли я зустрічей чекаю,
А як прощаюся – навік,
І радий, як з доріг вертаю
До стану, рук і твоїх вік.
Ти моє серце і надія,
Ти моя радісна весна,
Заради тебе моя дія,
В тобі єдиній щастя знав.
Те, що було твоїм од віку,
Тепер належить вже мені,
Як нагорода чоловіку
За те, що серце у вогні!

Вересень 1998 р., м. Київ.