Хвилює душу споглядання...
Усе забудеться колись
Залишу настрій, здивування
На аркуші... Молись!
Щоб доля щедро дарувала
Нам чашу повну від життя:
Он сонце ясне, сива хмара, -
Радію тому, як дитя.
Радію зустрічам прекрасним,
Душі багатства – цілий світ,
Як ранні зорі в чистім, в яснім,
У небі залишають слід.
Цінуйте завжди спілкування,
В знайомі очі подивись:
За зустріччю прийде прощання...
Хай повертаються! Молись!
Щоб доля нас не забувала,
Рідня збиралась за столом
Пісень веселих щоб співали
І всім нам радісно було.
Бо справжня сила товариства,
Коли усі за одного,
І шанування материнства,
Щоб роду дерево цвіло...
Бо все минається... Я знаю
Що мить прекрасна теж мине,
Залишу в слові те, що маю, -
По тому ви судіть мене.
Чи не судіть. – Це ваше право,
Бо може нічого судить;
Хто він такий? Хто крикнув: Браво!?
І славу спробував будить.
Мені байдуже, як незнаним
Залишусь я поміж людей;
Чи знайде слава?... - безталанним
Ніхто не прийде в світ тіней.
На кожну ж душу дар прибуде,
Щоб був ти плідним на землі,
Ним збагатитись прагли люди:
Великі люди чи малі.
Щоб не забрати все в могилу
Вкарбую у рядках малих
Стриножену, могутню силу,
Мій світ знайдете серед них.
Мій світ лиш там і в моїм серці,
Яке до Бога заберу,
А вам хай доля усміхнеться
І не сумуйте, як помру.
Бо завжди прийде час прощання
І помандруєш ти у вись...
Земне залишиш притягання
Для вічності. – Молись!

14.09.97 р., м. Київ.