Моїй мамі (присвята)
Лебідка, ти моя сумна,
Єдина, одинока в небі
І тугою бринить струна,
Що ми залишились без тебе.
Твоєї ласки я не знав,
Я просто не устиг це взнати
І з малих літ нужду пізнав
У дитбудинках - інтернатах.
Життя текло поміж людей,
На думці: “ Вирватись за грати
Казенних і чужих ідей ”.
Як добре батьківщину мати!
Приїзд мій перший у село:
Бадилля запах – дух осінній
І краще в світі не було
Хатини: дві кімнати й сіни.
Як нашим зустрічам радів,
В моїй душі усе співало
Й тебе я , мамо, розумів.
Неждано так тебе не стало...
Дитячим розумом не встиг
Я осягнути і пізнати:
Немає краще матерів
І гірше – коли їх втрачати.
Сирітські сльози по ночах
За тим, що не вдалося взнати,
Німе запитання в очах:
“ Навіщо долю таку мати?”
Навіщо Доля ти мені
На ці дитячі слабі плечі,
Несла події на коні,
Як зупинить його малечі?
О, Господи, мене прости,
Погане слово встиг сказати
До того, як піти в світи,
Діждалася від сина мати.
Я знаю, чим я завинив,
Так, що й не можна передати...
Шануйте матерів, сини!
Бо потім буде – не здогнати.
Бо потім буде каяття,
Дітей спізніле шанування,
Як піде матір із життя –
Невиліковна наша рана.

22.01.1995 р., м. Київ.