Володимиру Дацюку.
Ми гості тут, під час бенкету,
Що називається життя;
Під звук прощального сонету
Підемо враз, без вороття.
Вже не вернутись на простори
Землі, де вірив і любив,
Ліси, степи, річки і гори;
До тих, із ким ти говорив.
Для інших будуть світлі зорі
Й надія, що тримала нас,
Мов корабель у синім морі,
Ти був врятований не раз.
І не завершена робота...
Спіткнеться серце, стишить біг,
Підеш від нас, лише скорбота
Добавить в коси колір: сніг.
І прийде розпач розтавання,
Бо вже на небі вийшов час
І не почуєш привітання...
Ось так розділить вічність нас.

27.10.1996 р., м. Київ