Нам пам’ять образ закарбуй,
Так, щоб не змило;
Навіки, серце, занотуй,
Час , як в могилу
Твій всесвіт в спокій покладуть –
Ось мить прощання:
І вже зустрітись не дадуть,
Вона – остання.
Вона – остання , то ж пробач
Устам – мовчання;
Не бійся сліз душа і – плач
В них покаяння:
В свій час уваги не явив,
Здавалось встигну
На цій, прекраснішій із нив,
Долину, пригну
В моїй гонитві крізь плин днів –
Щось інше вкралось;
Тебе не стало – світ збіднів,
Не вийшло – каюсь.
Бо може лиш на небесах
Тебе вже стріну,
Або приходитимеш в снах
Крізь відстань дивну,
Що розділила на віки
Німе чекання;
Не дати вже тобі руки
На привітання.
Не обійняти, як було
Тебе, мов брата.
На серце каменем лягло...
Чергова втрата.
Яку не стримати ніяк,
Хоч є потреба:
Твоє життя – був іншим знак,
Як право неба.

28.12.2001 р. м. Київ.