Нам радість душу враз осяє,
Втомивсь від штилю сонний люд,
Над морем вітер знов гуляє –
Йому ми віддамо салют.
Ми піднімаємо вітрила,
Поволі вітер зрушить нас
І нас вже втримати не сила –
Бо манить простір, хвилі, час.
І ми йдемо під ясні зорі,
Уже в минулім повний штиль,
Під парусами в синім морі
Наш слід проляже в сотні миль.
Але не завжди вітер тихо,
Буває вітер – ураган.
І щоб минуло вас те лихо,
Відкрив обійми океан.
А як вітрильник не готовий,
До вітру, величі води
Піде під хвилі красень новий,
А тих, хто з ним, - чекай біди.
Я порівняю з вітром гроші,
Як їх нема – близька біда.
Не має в світі важче ноші
І радість від життя бліда.
Як є, - спокійно лягай спати
І планувати інший раз,
Як Бог дозволить що придбати,
Відкласти скільки про запас.
А якщо їх... Ого! Багато!
Їм ради дати не зумів,
То вийде горе, а не свято
І все не так, як ти хотів.
Повинно бути відповідним
До вітру – човен в океані,
Людина – розумом, що гідним
До тих грошей, що Богом дані.

04.03.1997 р., м. Київ.