Не роздувай вогонь – багаття,
Де ревнощі вугіллям тліють,
Бо в нім згорить кохання, браття,
І буде те, про що не мріють.
Згадаєш час весни п’янкої,
Душа на крилах все літала,
В обіймах – талію стрункої,
Що тебе ніжно цілувала.
Згадаєш ночі при калині,
За ніч не можна роздійняти,
Обійми хлопця і дівчини,
Ті сірі й карі оченята.
Кохання у серцях палало,
Ховало у лиху негоду,
Як важко – душу зігрівало...
Лихий приніс пусту пригоду:
І запалало й закрутило,
Що очі враз аж побіліли...
По найціннішому ходило
Плюгависько. І затремтіли:
І руки й ноги, навіть очі , -
Вони про тебе пам’ятали...
А може вже забути хочуть?
Бо серце битись перестало.
Лиш в пустоті лунають дзвони,
Волають: Бережіть кохання;
У дерева не буде крони,
Як гілля повсихає зрання.
І не старайтесь розпалити
Страх – ревнощів вогонь – багаття,
Бо й сам устигнеш там згоріти...
І цим словам повірте браття.

08.01.95 р., м. Київ.