Не спіши ніколи
З долею зустрітись
Нас вона свідомо
По життю веде
Знає де додати,
А де зупинитись,
І чого ти вартий –
Те тебе знайде.
Але й не барися,
Вже відомо світу,
Під лежачий камінь
Рідко, що тече.
Бо покине доля,
Не залишить сліду,
Стане гірко жити,
Як вона втече.
Не спіши ніколи
З долею зустрітись,
Бо лице у долі
Не життя, а смерть.
Ти його побачиш,
Та не зможеш дітись,
Якщо не нароком
Долю обженеш.
Лиш твори в роботі,
Най же буде плідна,
щоб лишити світлим
Слід свій на землі.
Щоб згадали люди –
Пам’яті ж бо гідна.
Як тебе не стане
Й зникнеш у імлі.

24.09.1997 р., м. Київ.