Ні, не забуду я ніколи,
Хоч стільки літ пройшло з тих пір,
Батьків і родичів, і мови,
А вчителів – і поготів.
Душа все буде пам’ятати –
У неї очі є свої;
Ви дали мені світ пізнати
Слова подяки вам мої:
Спасибі, що терпіння стало,
Під час науки я грішив,
Я світла бачив дуже мало,
До вашого тепла спішив.
Хотілось долю кращу мати,
Бажання віднайти себе...
В чужому відшукавши брата,
І туга, втративши тебе.
Не сказане останнє слово –
Ми розійшлися по світах...
Простіть собі мене такого
У цім посланії в літах.

06.01.1995 р., м. Київ.