Покотилось літо,
Покотилось в осінь,
А у полі жито
Виграє колоссям.
Вітер віє тихо –
Хвилі не підніме;
Вколисав на втіху
У своїх обіймах
Неба синь застилу...
Я ж – кохання-подив,
Ту Господню силу,
Що дає нам подих.
А над полем зранку
Нам щебече жайвір:
Скоро стане жарко
В голубім безхмар’ї.
Він співає – мріє
Бо земля ця мила,
Жито половіє,
Мають діти крила.
Лине пісня з неба,
Сонце котить в осінь,
Вже налиті стебла
Ждуть пори покосу.
Він ще засумує
Над гніздом застиглим...
Хто його вгамує? -
Скосять жита килим.
І замовкне пісня
Птаха серед неба...
Рано, а чи пізно
Відпочити треба.

18.07.97 р., м. Київ.