Шукати стануть – та все марно,
А як позвуть – не відповім, -
Згадайте, як робили рану –
Боліло в серденьку моїм.
Це, вибачайте – не зневага...
Чого ж душа у вас, як ніч?
Хоча б одну свічу поваги
Ви запалили б. Дивна річ.
До вас я серцем щирим линув –
Ви ж стали черстві, мов грудки...
Раз не потрібний, в серці кинув
На плаху долі ці рядки:
Не привітали, не зустріли,
Закрили двері до сердець;
Вдогін пустили в спину стріли
І радо думали: Він мрець...
Куди мені від них подітись?
Де теплий кут на світі є?
Де душі чисті, наче діти?
Почує слово хто моє?
Чи замовчати, щоб не знали,
Що жив я люди серед вас;
Не цінували те, що мали, -
Це правда – сказано про нас.
Шукати будуть, та все марно,
А як позвуть – не відповім...
І не тому, що в небі хмарно,
А голос ваш заглушить грім!

23.04.99 р., м. Київ.