Спасибі, Господи, за те,
Що Ти стеріг мої дороги,
Падіння, злети і тривоги,
Що мав Ти серце золоте,
А ще - терпіння неземне
В мій час змужніння і навчання,
Це Ти беріг моє кохання.
Хто подвиг Твій коли збагне?
Як не дозволив Ти мені
В бік хибний крок, лихий зробити,
Дав під Твоїм крилом вік жити
І серцю бути у весні.
Там, де не в’януть кольори,
Не для покосів квітнуть квіти,
Красу сприймають, наче діти,
Далося це для них згори.
Як і мені... Прийми ж мій звіт,
Мою подяку в серці тиху,
Що у любові мало втіху,
Серед бурхливих днів і літ.

08.06.2001 р., м. Київ.