СПОВІДЬ.
Іщенко Віталію(с. Карапиші.)
Ти ще не вмер. Літа твої - не осінь
І блиск живий в очах ще не погас;
Стара з косою не забрала досі,
Хоча прийде по кожного із нас.
Йому я вірю, який сенс брехати –
Він вже напевне знає про кінець:
За ніч забрали чотирьох з палати.
А скільки жити? – знає лиш Творець.
Так розказав чорнобилець – каліка
Про свої справи – гірше не бува...
Помітив атом долю чоловіка
І прозвучали ці гіркі слова:
Мене призвали, бо давав Присягу:
З Миронівни на Умань. – Є приказ,
А звідти тихо на Чорнобиль тягу
Відправили на стрільби ніби нас.
В страшних гамбітах правду заховали,
Оберігати давній, мертвий ліс,
Який прийняв чорнобильську навалу,
Як мирний атом горе нам приніс.
Приїхали... Розбили три палатки,
На ніч – гроза, в одну з них вдарив грім
І відірвало голову і п’ятки
В одного... інших збив з колін.
Цим пощастило, бо комісували,
Назад із зони – сутки не пройшли,
А нас із смертю тихо повінчали,
Щоб її інші в лісі не знайшли.
Нас тижнів два у лісі протримали
Без захисту, без їжі, без води,
Лише горілки вдосталь наливали,
Але й вона не відвела біди.
Пройшли роки, вона підкралась тихо, -
З’явилась слабкість, Господи, спаси!
Нагнало шию, пахви, - горе-лихо, -
Роздув Чорнобиль лімфові вузли.
Лікуйся брате – рано помирати,
У тридцять п’ять, рахуй що і не жив,
Ой, Господи, дай пісню доспівати,
За що я таку кару заслужив.
Таблеток жменя – все це треба з’їсти,
Від них, проклятих, шлунок прогорів,
Здоров’я ділось, - стало важко сісти,
Ще молодий, а враз як постарів.
І не докажеш, що пройшов крізь атом,
Без запису, бо правду приховали,
А тих , хто став в тім лісі братом, -
Їх вже нема, у землю поховали.
І помирають, борючись за світле
За погляд доньки, за її усмішку...
Зустрінуть рано сонечко привітне,
Піде душа, залишить тіло в ліжку.
Лиш твоя совість чиста перед Богом,
Хто так зробив – прийняв на себе гріх;
Їх час проб’є, , бо кара вже за рогом –
І не зірветься з їхніх губ усміх.
О, лжеучасники, що знали все завчасно,
Лише не знаю, що вони спасали;
Мабуть, що шкуру, не чужу, а власну,
А нині очі запливають салом.
Вони ховали всі кінці у воду,
Це їх статистика не стала говорити,
Що помирають кращі із народу,
Які зуміли атом зупинити.
Ти знаєш правду – і вона болюча,
Життя твоє, мов свічка відгорить,
І цей кінець настане неминуче...
Поки живеш – живи останню мить!

14.10.96 р., м. Київ.