В страшних пожарищах війни
За нашу і свою свободу,
Ви воювали теж – сини
І дочки древнього народу.
І нас, і вас у тім вогні,
Що знаємо як “Вік двадцятий”,
Згоріло вдосталь. Дай мені
Слова подяки їм сказати.
Земля оця для нас одна,
Тут жили с прадіда чи діда;
В біді чи святі як рідня,
Скоріш на поміч до сусіда.
Як заспіваємо пісні –
Ми проженемо з серця морок
Простору дайте, бо тісні
Кордони в танці... ах, “Сім-сорок”!
А інший раз, як прийде ніч,
й духовна виникне потреба
Проблеми скинемо із пліч
Наш погляд в гору, - чисте небо...
Он зоре ясна, наче цвях,
Забитий в небо краєвиду,
Відкрито нам - Чумацький Шлях,
Ви ж бачите зорю Давида.
По зорям тим в усі часи
Ми відправлялися в дорогу
Й молились: “Господи, спаси!
І дай вернутись до порогу”.
І от прийшли на той поріг
Незвані гості, супостати:
- Вам більш не жити... Хто б ще зміг
Змиритись з тим, чи рабом стати?
Та все ж на небі є Творець
І Його воля – вища сила,
І Дух незламний до сердець
Та вища воля запросила.
А скільки випало Вам мук,
Чи можна всіх їх полічити...
В пошані я схилюсь до рук,
Що дали нам це право – жити!

12.04.1998 р., м. Київ.