Я в очі подивлюсь,
Колись кохані мною.
І в спогадах спинюсь,
Навіяних журбою.
Як жаль, що доля нам
Не відпустила часу,
Щоб випити до дна
Кохання повну чашу.
Не вберегли любов,
Що птахом відлетіла.
Чи нам кохатись знов? –
В душі спитай, не тіла.
Кохання – Божий дар,
Лиш з ним у рай пускають,
Освячений нектар
Там парам наливають.
Щоб пили без жалю,
П’яніли від кохання...
Чому німий стою?
Ця зустріч, ніби рана.
Не ми - німе кіно,
Де тільки спини наші,
Невипите вино
Залишилось у чаші.
Невипите вино,
Освячене коханням.
Чому гірчить воно?
Собі задам питання.
Невипитий нектар
В раю лиш солод має
І гіркне, коли чвар
У нього наливають.
Я в очі подивлюсь,
Колись кохані мною...
І з долею змирюсь,
Подругою сумною.

03.07.1997 р., м. Київ.