Як Божий гнів у звуках грому
Пройде над нами... І мине
Доба злоби. В епоху нову
В любові житиме земне.
До них, майбутніх днів і весен
І до прийдешніх поколінь
Веселкою із піднебесся
Прийду, схилюся на уклін.
Щоб слугувати їм правдиво
Тим даром, що Всевишній дав,
Він з тих дарів, що наче диво,
Не враз повірив в те, що мав.
І принесу їм чари – фарби
Незнаних досі кольорів,
Щоб ними день їх привітав би
І у серцях вогнем горів.
Вогнем любові і кохання...
А ще – від Бога мали б мир
До Нього ж молитви – прохання,
Якими так багаті ми.
Щоб набирались різнобарв’я
В якому я колись тонув,
Яке в саду Господнім брав я,
Де велич Бога я збагнув.
Його любов – понад вершини,
Що очі бачать серед днів;
І милосердя до людини
Він проявляє, а не гнів...
Щастить, як в сад той запросили,
Це з Волі Сущого, Творця,
Там Він дає натхнення, сили,
Дарує радість у серця...
І кольори ті перевеслом
З’єднають всіх в єдиний сніп,
Який би Господу понесли,
Як урожай, багатство, хліб.
Щоб в стеблах тих – добірні зерна,
Від праці Духа ті плоди…
Щоб за життя, здолавши терня,
Вчинив подяку Богу ти!

4.12.2003 – 14.01 2004 р., м. Київ.