Як заберуть у мене вірші
Мої, народжені в любові,
Мов діти, від чужих не гірші, -
І бризнуть сльози, наче в повінь.
Шукати буду попідтинню,
Питати в стрічних: Хто їх бачив?
Як мати втрачену дитину...
А не знайшовши – я заплачу.
Бо не вберіг, що небо дало,
Загалу дивне , незбагненне,
Мені такому... й не вгадало
Кому вручити сокровенне.
Знайду!!! І тихо порадію:
Не вмерли, досі всі живими
На службі людям... Мав надію,
Не марно вас плекав малими.
Що ви потрібні у служінні ,
Ні, не мені, - а іншим людям,
Яскравим світлом, а не тлінням...
Хай добре їм із ними буде!

29.12.2000 р., м. Київ.