Бабине літо, бабине літо...
Я в пору цю дивну тобою зігрітий
Хоч відстань між нами у версти чи в милі,
А серцю так тепло, забути не в силі.

Бабине літо, бабине літо...
Кохання моє не зів’яло – а квітне;
І барви у нім, що в природи довкола,
Душа моя прагне тебе, як ніколи.

Бабине літо, бабине літо...
Я літ не рахую, що вкупі прожито;
Нам зустрічі-проводи зичать перони,
Хай Бог Вседержитель кохання бороне.

Бабине літо, бабине літо...
Все лагідним сонцем довкола залито;
Сліпе павутиння у променях зблисне,
А небо глибоке над обрієм висне.

Бабине літо, бабине літо...
Ген клин перелітний над нами, над світом ;
Долине із неба, в стрімкому польоті:
Вітайте ви осінь свою в позолоті!

12.01.1995 р., м. Київ.