Коли я говорю мовами людськими
й ангольськими та любові не маю –
то став я як мідь та дзвінка або
бубон гудячий.
(1-е Послання Св. Павла до Коринтян13:1)

Коли вже нікуди терпіти,
Бо шкуру заживо деруть,
Щоб барабани з них зробити
Які озвучують салют
Для опянівших на Олімпі,
Кому до влади лише хіть,
Хто в ненаситості осліпли,
Бо стали душі їх мов мідь.
Та вийде час Олімпу злому
Бо в нелюбові його суть
Терпець урветься й звуки грому
Від барабанів світ здригнуть.
Вони не з шкіри - а залізні,
А у руках сталевий прут
І звуки шлють не кволі – грізні,
Неначе дзвони загудуть.

Бий барабан... збирай майдани,
Бо зло і кривда повстає;
Наготувало нам кайдани
І слова правді не дає.
Бий барабан... буди поснулих
Як ти робив в житті не раз
І встануть предки, як в минулім,
І стануть дружньо поміж нас.
І ти відчуєш їх долоні
Надійне братове плече,
Зімкнуться в єдності колони
Де серце правдою рече.
І перед правдою змаліють
Бо сила Божа у ній є,
Уста брехливі заніміють,
Вона, мов сонце постає
У пломеніючому колі,
Що з часом стане золотим
Щоб темні сили вже ніколи
Не принесли ядучий дим.

22-23.11.2005 р., м. Київ.