Пропливаючому клину білих птахів над містом у зимній морозний день.
Не в осінь-весну – між зими, -
У небі клином білокрилим
Махаєте собі крильми
Над простором, де білий килим.

Як замість вас в річки заліз
Мороз, скувавши плеса льодом
Не бачимо ми ваших сліз,
Що зродить серце ваше згодом.

Бо не пробити льоду вам
І голод гонить вас все далі...
Згадалися Святі слова:
Підзвітні ми за все, що дали

Нам у раю... Де дум ще злих
В собі не мали, як сьогодні...
Щоб милосердними й до них -
Вони ж бо - творення Господні;

І не повторні у красі;
Загубиш – зроду не відтвориш
Хоч ми вподобі Богу всі -
Та так, як Він, уже не створиш



А зберегти – це в силі нам,
Творець підкаже що й до чого,
Як будувати диво-храм
Й не загубити з них нікого!

30.01.2006 р., м. Київ.