Хлопчику,який плакав над убитим
коккер-спаніелем на перехресті
вулиць Сирецької і Фрунзе м.Київ
в обідній час 23.02.2008 р.
Це не ігри, юний друже,
Не комп’ютерні бої,
У яких на смерть байдуже
Очі дивляться твої.
А життя… де є і туга:
Гірко плачеш ти тепер -
Бо машина збила друга,
Під колесами він вмер.
Вже не буде зустрічати,
Розуміти кожен рух,
В очі радо заглядати –
Вийшов нині з друга дух.
Бездиханне його тіло
Стане свідченням тобі:
Що прощатись з тим, що гріло –
Це найважче у добі.

24.02.2008 р., м. Київ.

Чи вміститься творчість в покрустове ложе
Рецензій, тлумачень людей?
Бо самі не знаючи того, ви може
Стаєте в полоні ідей,
Що вас позбавляють нюансів і красок
Вже серцю своєму не вір;
Примусять дивитись крізь щілини масок
І дим напускають на зір.
Не вірте ви їм, - а довіртесь одному:
Своєму збагненню краси;
Чи вас не хвилює тремтіння в малому,
В грайливому сяйві роси.
А квітка?! – краса, що сховалася в лузі
У фоні буяючих трав...
А неба блакить, що нас радує друзі
Чи дощ, що на трави ті впав.
Ти відповідь знаєш: Хто нам і для чого
Під ноги красу постелив?
Тож знай - все це творення Вічного Бога,
Щоб ти всю красу оцінив.
У тебе ж є серце, є з чим порівняти:
Творіння ЙОГО – еталон…
А думка в спромозі чийсь світ обійняти?
Або умістить до долонь?
Відкинь же ти маску чи скельця із льоду,
Що хтось їх на очі вчепив;
Дивись і душа не насититься зроду -
Бо творчість це диво із див!

19.11.2001 р., м. Київ.

Чому на серці туга й біль
І сум, неначе в осінь?
Чи не тому, що я - не твій?
І не моя ти досі?

03.08.1998 р., м.. Київ.

Ще не завершено той лік,
Що таємничать рідні далі,
Де срібні води диво-рік
У своїх руслах змінно – сталі.

І що відкриють береги,
Які пейзажі в задзеркаллі…
В траві розтане слід ноги,
А час-ріка несе нас далі.

І хто їй визначив глибінь?
Потуга скали рве в пороги;
Ріка життя всіх поколінь
Від Бога вийшла і до Бога

Прийде в омріяній красі...
Звучить мелодія забута;
На бистрині вмістились всі,
В якій нам долі не минути!

27-28.12.2005 р., м. Київ.