Ще не з’явилися слова
І не з’ясовано мотива,
Як Божа іскра ожива
І цьому світу явить диво.
Воно в мені. До часу... Там,
Під серцем носиться незримо,
А як попроситься – я дам
Йому життя під певну риму.
Душа ж для слів не буде кліть,
Там їх плекатиме, як мати,
А час настане – в світ летіть
Й на суд людей зумійте стати.
І тіште серце, бо йому
Приємно знати – ви не гірші...
Я не питаю: Як й чому
З’являються на світі вірші.

16.12. 98 р., м. Київ.

Ще тепле літечко Господнє...
І все ж задуматись пора,
Бо йдеш над прірвою безодні,
Де в Божім гніві все згора.
Ще час звучать словам спасіння,
Які спустилися до нас
Із вишніх сфер. Нам на прозріння
Звучить з любов’ю Божий Глас:
Цей час до суду, що прибуде,
Де грізний й праведний Суддя
Відділить чистий люд від бруду,
І перші матимуть життя!
А ті, хто вперті у гордині -
Приймуть заслужено своє...
Цей час спокути для людини,
Який для неї Бог дає!

27.09.03 р., м. Київ.

Я – Господній! З Дніпрового краю,
Тут знайшовся й на ваших очах
Пісню слави Йому проспіваю,
Як вогонь ще в мені не зачах.
Як ще голос свій можу здійняти
У молитві до Нього у вись;
Буду вічно Його прославляти
За ті блага, що дав Він колись.
За усе, що дарує Він нині,
Що у світ свій привів Він мене,
Що до Нього у вічність полину...
Хто у серці ту радість збагне?
Як у висі без міри і часу
Із Творцем заговорять уста...
Нині ж п’ю я наповнену чашу
Із любов’ю Ісуса Христа.

19.12.2001 р., м. Київ.

Я – хто? – Краплина з океану?
Чи пил із куряви доріг?
Чи та роса, що із туману
На ранок випаде до ніг
Твоїх, мій Отче Вседержитель,
Прийшов у світ твій і... піду
За те спасибі, що я – житель
В твоїм заквітчанім саду!
Де кожен день, неначе диво,
Мені ти з ласки дарував;
Була щаслива й нещаслива
Душа-метелик серед трав.
Де Ти поклав на мою долю
По втратам сум і дум прозрінь;
І де душа зазнала болю,
І де вогонь у ній горів.
Він очищав її від бруду
І чистим виплавив метал...
Ти слово дав, щоб його люду
Я щирим серцем передав.
Бо все ж Твоє...Ось іскра Божа
В душі засвічує зорю...
Не спить, не спить нічна сторожа,
В рядках подяку віддаю.
За здивування, що дарує
Нам мить пробудження зорі,
За хмари, небо, що дивує,
За гру веселки угорі.
За кожен крок, що роблю сміло,
І за невпевнений мій крок,
За те, що смію і... не смію –
Благословенний Твій урок,
Який мене підносить вгору,
Де новий день – дарунок твій,
Де я пізнав кохання пору,
Як вище благо на землі.
Твоя робота – досконала,
Найліпша з того, що я знав:
Як дощ чи сніг тримає хмара,
І де душа буває в снах,
Немов роса, що у тумані,
Чи пил у куряві доріг...
За подих: перший і останній,
Із вдячністю вклонюсь до ніг.
Твоїх, мій Вседержитель...

м. Київ.