Голодний ситого не йме...
А ситим не знайомий голод...
В свій час спитають і мене:
Чому рядки твої – не молот?
Яким би вдарити у дзвін,
Безпечним прогриміть на сполох...
Очистіть душі! - плаче він,
Бо гріх нас прагне, наче молох.
Чом твоє слово, мов струна,
Що залишає люд байдужим?
Чом не натягнута вона,
Й вогню нема у слові, друже?
Щоб освітити шлях нозі;
Щоб: Вихід де ж ти? – не звучало
Тобі нести, немов слузі,
Господнє небо дар цей дало.

04.02.2002 р., м. Київ*

Голоси, немов дзвіночки,
Стрічки: сині і червоні...
Виросли красуні – дочки
І сини – останній дзвоник.
Місто сповнене усмішок,
По бруківці цокіт лине
Від легких дівочих ніжок -
Юна зміна у країни.
Так знайомі шкільні будні
Від сьогодні - у минулім,
Коридори велелюдні,
Де дитинство ви забули.
Про яке згадати в дітях
Чи в онуках голосистих...
А сьогодні ви у квітах,
В них крокує травень містом.
І в цей день не треба жалю,
Ви над ним зумійте стати...
Перед вами світ без краю -
В нім екзамени здавати!

30.05.2003 р., м.. Київ.

Гусиний, може, лебединий
Клич з неба ввечері долине...
Його почув... я не єдиний,
Хто думкою за ним полине.
По кому клекіт на крилі
Вечірнім небом враз озветься?
О, птаство, тілом ви малі, -
Ваш клекіт розворушить серце.
Ми вас вітаємо й життя,
Цей Божий дар, що нам дається;
Чи клич ваш, може, каяття? –
Надійтесь – доля усміхнеться.
Не сумом – радістю луна
До тих, хто землю не покинув;
Бо найпрекрасніша вона
І рід наш досі не загинув.
Нема прекрасніше її,
Землі, що нас завжди чекає...
Чи заспівають солов’ї,
Як слухачів у них немає?
Життя є чудом на землі,
Краса й гармонія повсюди...
Хоч ми могутні – та малі
Птахи прекрасне в нас розбудять!

11.12.95 р., м. Київ.

“Давай без рим”... Мелодій звуків
Душа запрагла, а не фраз;
Їй захотілось з ними злуки
На перехресті людських трас.
Мабуть від слів з’явилась втома –
Вкладає кожен в них свій зміст,
Нема в них затишку, як вдома...
Словам високим нині – піст.
Чого? Чому? – я не питаю
Життя знайде причин тому...
Хай Муза рани залатає,
Які нагадують війну.

06.01.2003 р., м. Київ.