Коридори часу
Коли вже нікуди терпіти...
Коли я говорю мовами людськими
й ангольськими та любові не маю –
то став я як мідь та дзвінка або
бубон гудячий.
(1-е Послання Св. Павла до Коринтян13:1)
Коли вже нікуди терпіти,
Бо шкуру заживо деруть,
Щоб барабани з них зробити
Які озвучують салют
Для опянівших на Олімпі,
Кому до влади лише хіть,
Хто в ненаситості осліпли,
Бо стали душі їх мов мідь.
Та вийде час Олімпу злому
Бо в нелюбові його суть
Терпець урветься й звуки грому
Від барабанів світ здригнуть.
Вони не з шкіри - а залізні,
А у руках сталевий прут
І звуки шлють не кволі – грізні,
Неначе дзвони загудуть.
Бий барабан... збирай майдани,
Бо зло і кривда повстає;
Наготувало нам кайдани
І слова правді не дає.
Бий барабан... буди поснулих
Як ти робив в житті не раз
І встануть предки, як в минулім,
І стануть дружньо поміж нас.
І ти відчуєш їх долоні
Надійне братове плече,
Зімкнуться в єдності колони
Де серце правдою рече.
І перед правдою змаліють
Бо сила Божа у ній є,
Уста брехливі заніміють,
Вона, мов сонце постає
У пломеніючому колі,
Що з часом стане золотим
Щоб темні сили вже ніколи
Не принесли ядучий дим.
22-23.11.2005 р., м. Київ.
й ангольськими та любові не маю –
то став я як мідь та дзвінка або
бубон гудячий.
(1-е Послання Св. Павла до Коринтян13:1)
Коли вже нікуди терпіти,
Бо шкуру заживо деруть,
Щоб барабани з них зробити
Які озвучують салют
Для опянівших на Олімпі,
Кому до влади лише хіть,
Хто в ненаситості осліпли,
Бо стали душі їх мов мідь.
Та вийде час Олімпу злому
Бо в нелюбові його суть
Терпець урветься й звуки грому
Від барабанів світ здригнуть.
Вони не з шкіри - а залізні,
А у руках сталевий прут
І звуки шлють не кволі – грізні,
Неначе дзвони загудуть.
Бий барабан... збирай майдани,
Бо зло і кривда повстає;
Наготувало нам кайдани
І слова правді не дає.
Бий барабан... буди поснулих
Як ти робив в житті не раз
І встануть предки, як в минулім,
І стануть дружньо поміж нас.
І ти відчуєш їх долоні
Надійне братове плече,
Зімкнуться в єдності колони
Де серце правдою рече.
І перед правдою змаліють
Бо сила Божа у ній є,
Уста брехливі заніміють,
Вона, мов сонце постає
У пломеніючому колі,
Що з часом стане золотим
Щоб темні сили вже ніколи
Не принесли ядучий дим.
22-23.11.2005 р., м. Київ.
Куди поете ти направиш хід...
Куди, поете, ти направиш хід
Для дум своїх?.. Які світи безкраї
Тебе чекають, щоб відкрити цвіт
Гармонії, що квітне серед раю?
Що ти візьмеш для себе і для нас?
Із квітів-чарів створиш свій віночок,
Подібно діамантам для прикрас,
Серцям на подив, для синів і дочок.
Щоб чистими, без бруду і брехні
У тих словах, що серцю небайдужі,
Прийшли до нас на дивнім полотні -
Не взяв би час , ні спека їх, ні стужі.
Поети залишаються, як знак
Епох, відгомонівших наче хвилі;
Їх нові весни зустрічають так,
Немов птахів, що клич несуть у вирі.
У хвилях тих - мелодія і звук,
Є відгук диву із крилатих літер,
Які мов стріли, що спускає лук:
До душ людських їм напрям - не на вітер.
Щоб їх нести до скону наших літ,
Слова мов жар,що серце наше крає;
У них – плоди, що Дар несе як звіт
До неба, що поетів обирає.
20-31.03.2005 р., м. Київ.
Для дум своїх?.. Які світи безкраї
Тебе чекають, щоб відкрити цвіт
Гармонії, що квітне серед раю?
Що ти візьмеш для себе і для нас?
Із квітів-чарів створиш свій віночок,
Подібно діамантам для прикрас,
Серцям на подив, для синів і дочок.
Щоб чистими, без бруду і брехні
У тих словах, що серцю небайдужі,
Прийшли до нас на дивнім полотні -
Не взяв би час , ні спека їх, ні стужі.
Поети залишаються, як знак
Епох, відгомонівших наче хвилі;
Їх нові весни зустрічають так,
Немов птахів, що клич несуть у вирі.
У хвилях тих - мелодія і звук,
Є відгук диву із крилатих літер,
Які мов стріли, що спускає лук:
До душ людських їм напрям - не на вітер.
Щоб їх нести до скону наших літ,
Слова мов жар,що серце наше крає;
У них – плоди, що Дар несе як звіт
До неба, що поетів обирає.
20-31.03.2005 р., м. Київ.
Мовчу! Ні слова, ні півслова...
Мовчу… Ні слова, ні півслова
Ще не з’явилося мені...
Йому гартується основа,
Подібно сталі для броні.
Щоб слово те, неначе криця,
Без страху вело нас на січ;
Щоб слово те, немов жар-птиця,
Нам світло дало в темну ніч.
Щоб не байдужістю гриміло,
А гомоніла з ним душа...
І воно в тиші забриніло -
І народило вам вірша!
м. Київ.
Ще не з’явилося мені...
Йому гартується основа,
Подібно сталі для броні.
Щоб слово те, неначе криця,
Без страху вело нас на січ;
Щоб слово те, немов жар-птиця,
Нам світло дало в темну ніч.
Щоб не байдужістю гриміло,
А гомоніла з ним душа...
І воно в тиші забриніло -
І народило вам вірша!
м. Київ.
Навіщо ти мені...
Навіщо ти мені
Говориш про кохання?
Я ним вже відболів -
На серці лише рана;
Я ним вже відгорів,
Як ліс осінній листям,
Барвистих кольорів
Позбувся… і змирився
З відсутністю тепла,
Коли довкола тиша,
Що не порушить тла,
Мовчанням заколише…
Завмер у цій порі –
Утаємничив мрії,
Як холод по корі,
І стали коси білі
А може ти – весна,
І дивна її сила
Для мене принесла
Тепло, що явить диво.
Щоб ліс той заспівав,
Вернути йому літо...
Чи віримо словам,
Якщо в нас віру вбито?
Чи з них звести мости,
Щоб береги з’єднати?..
Я не спішу, прости,
Їм серце відкривати.
14.11.1997 р., м. Київ.
Говориш про кохання?
Я ним вже відболів -
На серці лише рана;
Я ним вже відгорів,
Як ліс осінній листям,
Барвистих кольорів
Позбувся… і змирився
З відсутністю тепла,
Коли довкола тиша,
Що не порушить тла,
Мовчанням заколише…
Завмер у цій порі –
Утаємничив мрії,
Як холод по корі,
І стали коси білі
А може ти – весна,
І дивна її сила
Для мене принесла
Тепло, що явить диво.
Щоб ліс той заспівав,
Вернути йому літо...
Чи віримо словам,
Якщо в нас віру вбито?
Чи з них звести мости,
Щоб береги з’єднати?..
Я не спішу, прости,
Їм серце відкривати.
14.11.1997 р., м. Київ.
Назви своє ім'я ...
Верещацькому Н. М.
Назви своє ім’я… якого покоління
Залишили тобі, як пам'ять по собі;
Бо ти з’явився тут не з власного веління
Назви своє ім’я в означеній добі.
Назви його тепер, щоб зроду не забути
Хай губи сповістять для світу, що в огні
Засліплений стоїть, не в силі осягнути
Назви його тепер, щоб сталося мені
Пронести крізь життя, принесене у слові
Бо скільки вже імен поглинули віки;
Як свідчення про час, якого роду й хто ви
Бо даний шанс на те з Господньої руки
Назви своє ім’я…щоб сили тобі стало
Збагнути його вміст, підвалини його.
Назви своє ім’я…багато це чи мало?
Назви своє ім’я - знак свідчення твого.
08.05.2007 р., м. Київ.
Назви своє ім’я… якого покоління
Залишили тобі, як пам'ять по собі;
Бо ти з’явився тут не з власного веління
Назви своє ім’я в означеній добі.
Назви його тепер, щоб зроду не забути
Хай губи сповістять для світу, що в огні
Засліплений стоїть, не в силі осягнути
Назви його тепер, щоб сталося мені
Пронести крізь життя, принесене у слові
Бо скільки вже імен поглинули віки;
Як свідчення про час, якого роду й хто ви
Бо даний шанс на те з Господньої руки
Назви своє ім’я…щоб сили тобі стало
Збагнути його вміст, підвалини його.
Назви своє ім’я…багато це чи мало?
Назви своє ім’я - знак свідчення твого.
08.05.2007 р., м. Київ.