Переведи через журбу,
Через зневагу і наругу,
Зміни на радість в серці тугу
І присором лиху юрбу,
Що возвеличує свій гріх
І Боже слово покривила;
В тобі Господь мій моя сила,
Ти – джерело моїх утіх.
Терпіння дай, щоб не зійти,
І сил не впасти у дорозі,
Не залиши, коли в облозі,
До тебе линуть молитви:
Мені в моєму поможи –
Моя надія лиш на тебе,
На тебе Отче, що на небі,
Щоб не загинуть – підкажи;
Любов і віру укріпи,
Щоб у минуле не вернути,
Вогонь в мені не дай задути,
Щоб бачив напрямок стопи.
Щоб не уперся я в стіну, -
Поправ мої стежки – дороги,
Щоб втрапив на твої пороги,
Як їхні пастки я мину.

1.10.2001 р., м. Київ.

Перший іній на дворі, перший іній,
Все ще літо, хоч прийшли дні осінні,
Переплутав пори хтось, ненавмисне...
На зеленому руні іній зблисне.
На зеленому руні – блиск кришталю,
Ти не вічний, як роса, - певен знаєш, -
Зійде сонце золоте над полями
І у променях його ти розтанеш.
Білий іній на дворі... Небо чисте,
На церковний старий лік – літа числа...
Що робить йому тепер, в осінь ранню?
Подивує він людей... Як і в травні.

04.09.1997 р., с. Гвоздів – м. Київ.

Пити нам ще чашу, свою чашу – долю,
Взнати нам ще Божу волю і... неволю.
Ще пізнати силу, що веде по кругу,
Птаху синьокрилу, над зусиль напругу.
А про щось лиш здогад – вічно нейздісненне,
І прощальний погляд, звернений до мене.
І не зрозуміле наше існування,
Сміле і несміле ставлю я питання:
Хто ми?... Хто ми?! Хто ми, вигнані із раю?
Ми зазнали втоми, і тривогу знаю.
Але не тривога спати заважає;
Де зустріти Бога, що гріхи прощає.
Марно... Не прощає – нема покаяння;
Гріх гордині носить ситих до світання.
І не йде світанок, наші про те мрії,
Бог прийшов на ганок – хто у те повірив?
Стукає у двері – нам би запросити,
Але черстве серце... Як із ним нам жити?
А те серце – камінь, - з ним нам не злетіти;
Мрії... мрії давні, лиш маленькі діти
Без зусиль великих, лиш здолає втома
В снах собі літають, рай для них – як вдома.
Бо душа їх чиста – зла ж бо ще не мають,
Не рахують числа, люблять... і літають.
Але прийде з часом в серце непокора
І Господнім Гласом обізветься Тора.
Станемо до звіту, щоб набути раю,
І братів по світу в путь я позбираю.
Нам лише надія залишилась в спадок;
Доки серце діє – дай же думам раду.
І живи по Слову , віруй, що вернеться
Рай із піднебесся... і осяде в серці!!!

19-20.11.2000 р., м. Київ.

Пиши, як є... Листу радію,
Подібно квітам польовим;
З чим порівняти його дію?
І зустрічей чом прагну з ним?
Чи не тому, що слово правди
Без еполетів і прикрас
У нім рече мені:” Не прав ти...
На вдосконалення май час ”.
Бо слово – зброя, яка ранить
І авторів бува своїх;
Воно ревниве і не гляне
На огляд хто поставив їх.
Щоб диво-слово було схоже
На соняшник в огні яснім;
Несло надію людям, може
У час важкий світило їм.
Плекай його, немов дитину,
Щоб не зів’яло, а цвіло
Букетом на устах людини.
І в серці їхньому було!

16.05.2002 р., м . Київ.