Правда не має кольору,
Не тане вона як лід,
Чиста, не має докору
І рівний у неї слід.

Правда – це сила для твердості
І слава – її вінець;
Не має в собі вона зверхності
І батько у неї Творець.

Хоч гірко буває і солоно
Як в правді до нас каже Бог,
Та серцю не буде соромно,
Бо честь для її перемог.

Правда – то ліки для совісті,
Що перед Богом свій звіт
Буде тримати...І з повісті
Не стерти ні миті, ні літ.

Візьми її в пару до мудрості, -
Хай роблять з тобою свій крок;
І з ними здолаєш всі труднощі
В дорозі до вічних зірок.

27.12.2004 р., м. Київ.

Серце в радості наспівалося,
Хоч пізнало і прикрощів щем,
Та додому в надії верталося,
Щоб наснаги набратися ще.

Де з духовних джерел, мов з криниці,
Набиратися сил досхочу;
По життю нести присмак водиці,
До якої я з далей лечу.

Скуштувавши, як був ще дитина
В тому місці, де батьківський дім...
Де зарита твоя пуповина,
Він є центром у колі твоїм.

Тут затишно і просто, і спокій,
Це є лише на рідній землі;
До якої в призначені строки
Над цим світом летять й журавлі.

Що торують у вирі сумлінно
Для прийдешніх незримі стежки,
Щоб пройшли ними ще покоління,
Наче води живої ріки.

17.01.2006 р., м. Київ.

Сивіє наше покоління
І вже збираємо плоди;
На тій землі, де в нас коріння,
Які залишимо сліди?
Де наші душі у горнилі,
Очам незримій боротьбі
Пройшли закалку, ріжуть хвилі
Щоб в очі глянути тобі.
Кого зовемо: мій ровесник,
Я зичу вітру в паруса;
Хай зустрічають тебе весни
І не хмурніють небеса.
Хай крок у долі не спіткнеться,
А дні,- як бджоли, що гудуть;
І радістю наповнять серце
В тих зустрічах, що нас зведуть!
Щоб радість ту нести і втоми
Ми не зазнали у ході;
Ділися нею в гостях, вдома…
І здійснюй мрії у труді.

31.05.2008 р., м. Київ.

Поету пензля Брикульцю
Віктору Михайловичу.
Скажуть: навіжений, - бо стоїть з мольбертом
Як вже дощ періщить і гроза гряде;
Навкруги – нікого, мить чекає смерті
Мить ту хто зупинить, збереже хто те?
У вечірнім сонці швидко плинуть тіні,
Швидко тануть барви… Цей калейдоскоп
Крутить час магічний, він слуга постійний
В різні пори року вносить свій мазок.
І стоїть художник у відкритім полі,
Щоб позичить в Бога дивну мить. Свій дар
У плодах – найкращих, що зворушать долі…
Нам нести творіння на святий вівтар.

07.05.2008 р., м. Миргород.