Коридори часу

Нам 25 від нашого знайомства

Нам двадцять п’ять від нашого знайомства…
Багато це вічності чи ні?
Хочу тобі сказати я серйозно:
Ти і тепер симпатія мені.
Нам двадцять п’ять. Для нашого єднання
Бог дарував нам щастя небеса
І на землі ми знаємо кохання,
“Моя кохана” - лиш тобі казав.
Нам двадцять п’ять – говорять: Срібна дата,
Вже час у коси срібло запліта…
І доля в нас одна на двох крилата,
А ти мені як сонце - Золота!
05.06.2008 р., м. Київ.

Нам залишається добро

Нам залишається добро
Коли і ми добро творили
І буде вічним, як Дніпро
Народ, що Бога любить. Й сили
Нам стане на похід у вись
Лиш там звання нам: небожитель,
Як ми в неправді не клялись
Зустріне Бог наш Вседержитель
І витре сльози, що були
Від прикрощів, нерозуміння
І оживуть, хто відцвіли
Красою стане там прозріння.

2007 рік м. Київ.

Нам не забути наших вчителів...

Гондюлу Валерію Петровичу. Нам не забути наших вчителів,
Що нас зустріли серцем небайдужим,
Бог хисту дав, а ще – вести велів
По ниві знань, щоб взяти цінне, друже.

Терпіння дав, бо терпиться не рік,
Щоб ми, не зупиняли свої кроки...
Зерно добірне принесли на тік –
Ви серце вклали у свої уроки.

І з тим підемо в круговерть стрімку,
Там нас знайде важливе розуміння,
Хто нам привив упевненість таку –
Ми перед ними вклонимось в коліна:

Спасибі вам за вашу віру в нас,
Ви нас вели вражаючи горінням,
Наука ваша - був не марний час –
Бо зерна знань убралися корінням!

13.05.1996 р., м. Київ.

Нам підсовують нові ідеї...

Нам підсовують нові ідеї,
Щоб змаліли під зайдицький свист;
Обмінявши мораль на гінеї...
І у цьому увесь їхній хист.

Відректися – і честі не мати,
Від хреста, що вручив нести Бог,
На вершини моралі й посвяти, -
А заритися в ситості льох.

У якому вогнем не горіти,
А диміти між замкнених стін,
І нікого життям не зігріти -
Не дає ж бо тепла те, що тлін.

За собою пустелю лишити
У якій ні зерна, ні води...
Учать зайди по-їхньому жити? -
Прожени якнайдалі їх ти!

14.03.2005 р., м. Київ.

Не в осінь-весну – між зими

Пропливаючому клину білих птахів над містом у зимній морозний день.
Не в осінь-весну – між зими, -
У небі клином білокрилим
Махаєте собі крильми
Над простором, де білий килим.

Як замість вас в річки заліз
Мороз, скувавши плеса льодом
Не бачимо ми ваших сліз,
Що зродить серце ваше згодом.

Бо не пробити льоду вам
І голод гонить вас все далі...
Згадалися Святі слова:
Підзвітні ми за все, що дали

Нам у раю... Де дум ще злих
В собі не мали, як сьогодні...
Щоб милосердними й до них -
Вони ж бо - творення Господні;

І не повторні у красі;
Загубиш – зроду не відтвориш
Хоч ми вподобі Богу всі -
Та так, як Він, уже не створиш



А зберегти – це в силі нам,
Творець підкаже що й до чого,
Як будувати диво-храм
Й не загубити з них нікого!

30.01.2006 р., м. Київ.
2013 - 2026