НАВЗДОГІН.

Плоткіній Гінді Лазарівні

Вона вже біля них -
На зустріч цю чекала;
На схилі своїх літ,
Мов дівчинка мала
Так плакала вона,
І часто сумувала:
Залишена одна,
Залишена одна...
Бо гірко їй було:
Кохання не зазнала, -
І серце ту печаль
По світу пронесло;
Лиш пам’ять, наче зблиск,
На хвильку повертала
Любов в її сім’ї,
Де не кублилось зло.
Тягнула долі віз
І все переживала
Як буде її син
Без неї у добі,
Бо світ - жорстокий він
Образи нагадала,
Що їй знайомі вслід
Сичали у злобі:
Образливі слова,
Що жалять в серце люто…
Почути від людей,
Що ходять поміж нас, -
А згодом – виручай,
І треба все забути;

Ішла на зустріч їм –
Зверталися ж не раз.
Збагнути не змогла:
У чому їхня віра?
Як ближньому добра
Не зичать, як собі...
І з чим прийдуть на суд,
Де в Бога своя міра –
Хоч милосердний Він...
Співала у журбі:
„Наталку і Петра...”
І „Козака з Дунаю...”,
І ”Чом не сокіл я...”
І „Хаву...”, і Псалми,
Що не згубились тут ,
У цім Дніпровім краї,
Де ми прийшли у світ,
Щоб стати тут людьми.
В цю землю проросла,
Тут все її коріння
Де прах у землю ліг,
А дух - у небеса
Погаснула свіча -
Іще одне горіння...
Прости моя сестра,
Що котиться сльоза.

09.02.2006 р., м. Київ.

Дано нам заповідей Божих:
Їх десять вічних полюсів,
На кожен день для людства гожих,
Для всіх епох, віків, часів.

Вони прописані у серці:
По Слову Божому чини,
І не лякайся, як у герці
Ти проти зла – його спини.

Хай шлях твій буде на вершини,
Де місце віри до Творця,
Який свій дух дав для людини,
Бажає вірності серцям.

Щоб з тих вершин у світ без фальші
По слову Божому пройти,
Як по містку, - а згодом дальше:
У вищі, зоряні світи!

27.01.2005р., м. Київ.

Де забарилася? – Скажи! -
Чи може заблукала?..
Бо дні без тебе – міражі,
А ти - зорею стала.
Над цілим світом вознеслась,
Шлях-долю освітила;
Нікому словом не клялась
Лиш серце полонила.
І десь у висі чарівній
Торкнула дивні струни:
Хтось чув мелодію у ній,
Мені ж - лилися руни,
Що виливались у слова,
А греблю як прорвало
На білий аркуш з-під пера -
Поезією стало.
І здивування, що в мені
Несу по світу в грудях,
Мов перли дивні, осяйні,
Що цінні серед люду.

09.02.2006 р., м. Київ.

До побачення місто і море,
Слава Богу, що ви в світі є...
Не один я слова ці повторе,
Як вертатиме в місце своє.
До побачення, лагідні хвилі,
Моря синього дивна лазур;
Вашу ласку забути не в силі
І страшним є ваш гнів під час бурь.
А сліди їх на березі вкритім
Валунами від зламаних скал;
Перемелють їх шторми сердиті,
Як покажуть на них дикий шал.
Час загоїть на березі рани,
Свідок він споглядань і видінь...
Прийме ще і моє здивування,
Що осяде для творчих горінь
У душі не одній, що почує
Захват той, що залишать слова:
Як на березі місто працює
І у бухтах кипить для добра;
Праця з давніх-давен і донині
Місто слави, що з духу борінь,
Що несли на вівтар батьківщині,
Прийми Бог мій з молінь у творінь:
Дай вернутись в незамкненім колі
В райське місце на нашій землі
І втішатись дарами у долі,
Що даєш на дорозі мені.
23.08.2005 р., поїзд Севастополь-Київ.