Спи синочку, міцно спи;
Колискову заспіваю...
А тобі вже сняться сни,
В них незвичне щось: Літаю...
Ти прокинешся від сну
В здивуванні: Що це, Мамо?
Де ті крила, глянь спину,
І чому не видно рани?...
- Ти чекаєш моїх слів,
Як усі маленькі діти,
Слів пояснень їхніх снів,
Які хочуть зрозуміти...
Це ж питання – не просте,
Але здавна кажуть люди?
В снах літає – то росте.
Хай нівроку батькам буде.
І ростуть, і прагнуть ввись:
Мрії – сни скоріш здійснити...
Ти до нас з-за хмар озвись,
Як зумієш їх скорити.
Лиш опори не втрачай -
Крокам тим не буде спину...
Ну а зараз засинай,
Спи маленький, любий сину!

протягом1999р.-19.01.2000 р., м. Київ.

ПОСВЯТА.
Давиду Бен-Єшуа (Голі ідо).
Старий єврей – коліно від Давида,
Мав мудрий погляд, хоч простий на вид,
Сказав: Шолом. І я звернувсь до діда:
Здорові будьте. Як вас звуть? – Давид.
Ми говорили зовсім небагато:
Був день жалоби в Бабинім Яру,
Під небом – осінь, для природи – свято;
Зустріла зрілість мудрість... Так стару.
І розійшлись, домовившись зустрітись.
Минула осінь, спів пташиний стих;
На зустріч йду, де можна відігрітись...
Мене Давид забути вже устиг.
Притемнені музейні експонати,
Старі знайомі лиця, автори;
На зустріч з ним – є з чого вибирати,
Батьки прийшли, чимало й дітвори.
Духовний лідер – маєш мудрі роки,
Щоб дух до знань у нації не згас,
Даєш нащадкам ти свої уроки,
З повагою звертаєшся до нас:
Любіть мистецтво і ходіть в музеї,
Вдивляйтесь в очі тим, із давнини;
Зробіть фундамент для душі своєї,
Щоб каменем він був до сивини.
Не понесе за обрій чи в могилу,
Залишить він у пам’яті живих:
Присутність Божу – найзначнішу силу,
В собі виховуй із років малих;
Щоб ви не були в ліні у полоні,
Ростіть духовно. Це від Бога вам:
Щоб розвивали пальці у долоні
І будували в серці Богу Храм.
Залиште душу у своїй роботі, -
Хай в творі помандрує між епох,
Бо лиш вона нетлінна серед плоті...
Творіть завжди – то й житимеш за трьох.
Що нас чекає? – Мудрості навчання,
Що змінить нас, синонім тут – іврит...
Дасть Бог по вірі, скажу на прощання:
Живи і вчи старий єврей Давид!

9-12.12.1996 р., м. Київ.

ЮВІЛЕЙ.
До 20-ліття випуску гр.РК-187.
Сьогодні станемо у стрій:
Строк в двадцять літ - нам час проб’є;
Такий знайомий випуск мій,
Життя студентське ви моє.
Граніт науки з вами гриз,
Від днів студентських ви посли.
Розмови – спогади, мов бриз...
Сім’я?... Як діти? – Підросли.
Їм шлях у світ з-під отчих крил –
Ми те ж зробили у свій час;
Дай, Боже їм натхнення й сил,
Як добре друзі серед вас.
Серед розмов про справу - чин,
Згадаємо, кого нема,
З яких, незнаних нам причин,
Сховала рідна їм земля.
Розійдемось і ми по ній,
З надією зустрітись ще....
Такий знайомий випуск мій
І радісний для серця щем.

9-10.05.2003 р., м. Київ.

- Ти відкрий мені Менаше
Тайну вічності і смерті;
Чого варте життя наше?
Що сльозу нам дасть утерти?
Що шукаємо ми світом?
З чим вертаємось додому?
Нас обставини, як гнітом,
Гнуть до самого додолу...
- Бач, згорає непомітно
Час, дарований нам Богом,
По життю йдемо, до світла,
Що чекає за порогом?
Як душа покине тіло,
Мовби зношену одежу,
Що багато так хотіла,
Навіть вічності безмежжя?...
І прийде душа на сповідь
До Творця небес і вмісту,
Що проходить, наче повінь,
Повна таїнства і змісту.
Там нічого не сховати,
Викреслить чи утаїти;
Що заробиш – будеш мати:
Сад у раю чи горіти!

літо 1998 р., м. Київ.