Час спокути
Вечір... Дзвоню до друга
Вечір... Дзвоню до друга,
У напрузі чоло...
Як знайшла мене туга,
Що давно не було.
Як знайшло нас мовчання,
Біль несказаних фраз...
Доля шле нам навчання
Шляхом втрат і образ.
Йде навчання по кругу,
Шлях по ньому - увись;
Дай мені спробу другу
І благаю: Не злись.
Я хотів попросити,
Щоб пробачив мене;
Бо тягар цей носити
В моїм серці... Мине
Думав так на початку,
Але ні, не мина;
Пусто в скриньці й на ганку,
І ятрить все вина.
Все співпало одразу:
Адрес ти поміняв,
Затаївши образу,
Геть від себе прогнав.
І листа не напишеш,
Щоб про тебе був знак.
І в невіданні лишиш...
Твоя воля... Будь так.
27.05.98 р., м. Київ.
У напрузі чоло...
Як знайшла мене туга,
Що давно не було.
Як знайшло нас мовчання,
Біль несказаних фраз...
Доля шле нам навчання
Шляхом втрат і образ.
Йде навчання по кругу,
Шлях по ньому - увись;
Дай мені спробу другу
І благаю: Не злись.
Я хотів попросити,
Щоб пробачив мене;
Бо тягар цей носити
В моїм серці... Мине
Думав так на початку,
Але ні, не мина;
Пусто в скриньці й на ганку,
І ятрить все вина.
Все співпало одразу:
Адрес ти поміняв,
Затаївши образу,
Геть від себе прогнав.
І листа не напишеш,
Щоб про тебе був знак.
І в невіданні лишиш...
Твоя воля... Будь так.
27.05.98 р., м. Київ.
Відболить, відгорить і відплачеться
Владу Лістьєву.
Відболить, відгорить і відплачеться
По землі гірко стануть хрести
Тихо скажуть тобі: - До побачення, -
Бо із серця не дінешся ти.
Грався світ під твоїми знаменами,
Гра без дурнів, у “Полі чудес”
І тобою усі полонені ми,
Тільки гра – і ти знову воскрес.
Тільки гра – і питання приречене:
Як посміла піднятись рука?
Твоє місце пусте і знівечене,
А убивця на волі гика.
Час пройде, перед Богом постанемо,
Кожен нестиме свого хреста,
По трудам ми від нього дістанемо
І у пеклі завиють уста.
22.06.1995 р., м. Київ.
Відболить, відгорить і відплачеться
По землі гірко стануть хрести
Тихо скажуть тобі: - До побачення, -
Бо із серця не дінешся ти.
Грався світ під твоїми знаменами,
Гра без дурнів, у “Полі чудес”
І тобою усі полонені ми,
Тільки гра – і ти знову воскрес.
Тільки гра – і питання приречене:
Як посміла піднятись рука?
Твоє місце пусте і знівечене,
А убивця на волі гика.
Час пройде, перед Богом постанемо,
Кожен нестиме свого хреста,
По трудам ми від нього дістанемо
І у пеклі завиють уста.
22.06.1995 р., м. Київ.
Відлітають клином
Відлітають клином
В ирій сизокрилі
Рано, часом пізно,
Ставши на крило;
Залишають в серці
Край для ока милий,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Покидають землю
І птахи, і люди;
Тут зросли малими,
Гріло нас тепло;
Це не зрада – вірте
Сумом повні груди,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Наступають зміни,
Що нам тут робити?
Холодом і снігом
Ще не замело.
До часів найкращих
Будеш інше жити,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Важко від розлуки –
Вона на давить гнітом,
Ще б колись вернутись
В місто чи село.
Ми в прощальнім колі
Понесемо світом
В пам’яті навіки
Краще, що було.
03.10.97р. м. Київ.
В ирій сизокрилі
Рано, часом пізно,
Ставши на крило;
Залишають в серці
Край для ока милий,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Покидають землю
І птахи, і люди;
Тут зросли малими,
Гріло нас тепло;
Це не зрада – вірте
Сумом повні груди,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Наступають зміни,
Що нам тут робити?
Холодом і снігом
Ще не замело.
До часів найкращих
Будеш інше жити,
В пам’яті навіки
Краще, що було.
Важко від розлуки –
Вона на давить гнітом,
Ще б колись вернутись
В місто чи село.
Ми в прощальнім колі
Понесемо світом
В пам’яті навіки
Краще, що було.
03.10.97р. м. Київ.
Відходить вік, двадцятий вік
Відходить вік, двадцятий вік,
По іменам, по іменам;
Яких мільйони - збився лік,
Дай не забути , Боже, нам.
І справи їх, і погляд їх,
Чого бажали, що змогли?
Як піт солоний з чола їх
Навіки зніме прах могил.
Лиш дзвони б’ють... Ти не питай
По кому?... Чуєш їх луну;
Ти свого брата привітай
До часу, як лягти в труну.
Двадцятий вік, проклятий вік,
Тобі заручники всі ми;
Ти наших сліз, як в повінь рік,
Пролив на згарища війни.
Залишиш в пам’яті сліди,
На серці рани і рубці...
В дорозі ти, ще досі ти
Хто ж ми? Заручники? Творці?
31.06.98р. м. Пер. – Хмельницький.
По іменам, по іменам;
Яких мільйони - збився лік,
Дай не забути , Боже, нам.
І справи їх, і погляд їх,
Чого бажали, що змогли?
Як піт солоний з чола їх
Навіки зніме прах могил.
Лиш дзвони б’ють... Ти не питай
По кому?... Чуєш їх луну;
Ти свого брата привітай
До часу, як лягти в труну.
Двадцятий вік, проклятий вік,
Тобі заручники всі ми;
Ти наших сліз, як в повінь рік,
Пролив на згарища війни.
Залишиш в пам’яті сліди,
На серці рани і рубці...
В дорозі ти, ще досі ти
Хто ж ми? Заручники? Творці?
31.06.98р. м. Пер. – Хмельницький.
Відходять... чашу свою спивши
Відходять... чашу свою спивши,
У вічність дочки і сини.
За нас прийдешніх, кров проливши,
В полях Великої війни.
Я перед Вами, ветерани
В боргу, якого не сплатив.
Війна – це втрати, біль і рани,
Ви воювали, щоб я жив,
Щоб бачив небо невідоме,
Щоб знав кохання переспів,
Щоб знав – чекають мене вдома,
Де серцю радісно й без слів.
Мої ж слова до Вас в подяці,
Бо Ви любов’ю світ спасли.
Любов – це вияв серця праці,
Що Ви у світ цей принесли.
24.01.2002 р., м. Київ.
У вічність дочки і сини.
За нас прийдешніх, кров проливши,
В полях Великої війни.
Я перед Вами, ветерани
В боргу, якого не сплатив.
Війна – це втрати, біль і рани,
Ви воювали, щоб я жив,
Щоб бачив небо невідоме,
Щоб знав кохання переспів,
Щоб знав – чекають мене вдома,
Де серцю радісно й без слів.
Мої ж слова до Вас в подяці,
Бо Ви любов’ю світ спасли.
Любов – це вияв серця праці,
Що Ви у світ цей принесли.
24.01.2002 р., м. Київ.