І не питай за що ти любиш
Мене такого як я є
Бо у коханні розум губиш...
І що у нім: Моє? Твоє?
Коли зливаються в єдине
І руки й погляди, й серця,
Коли кохання – гімн людини,
Як нагорода від Творця!
Бо дав Він нам у наші груди
Отой вогонь, що вже горить,
І з ним знаходять щастя люди,
І час спресовує у мить.
Коли я зустрічей чекаю,
А як прощаюся – навік,
І радий, як з доріг вертаю
До стану, рук і твоїх вік.
Ти моє серце і надія,
Ти моя радісна весна,
Заради тебе моя дія,
В тобі єдиній щастя знав.
Те, що було твоїм од віку,
Тепер належить вже мені,
Як нагорода чоловіку
За те, що серце у вогні!

Вересень 1998 р., м. Київ.

Злі нам скажуть: Вам не піднятися...
Їм не вір, борись! Не здаватися!
Перед нами є приклад Фенікса,
Птаха дивного, що долає все.

Птахо Феніксе! Скрізь зола і тлін.
Птахо Феніксе, ти устань з колін;
І від попелу отряхни крило,
Розкажи для нас, що в огні було.
Той вогонь - з небес, він як проби штамп,
Сенс всього життя побувати там,
Чи з полови ти - і під хмари дим,
Чи із кременя, що й в огні твердим.
І згорить до тла весь наліт століть,
Не лякайсь й тоді, коли тане мідь,
І втрачає міць найтвердіша сталь.
Дух міцніш за них, ти в огонь той стань.
А пройшовши це, не байдужим будь,
Із струни весни новий звук здобудь,
І як дивний птах у піснях прослав
Того, хто тобі дух, мов кремінь, дав.
Птахо Феніксе! Скрізь зола і тлін.
Птахо Феніксе, піднімись з колін!
Держе небо-вись і твоє крило;
Звесели серця, просвіти чоло!

21.02.2001 р., м. Київ.

Їх ніби не було – цих років десяти,
Від випуску всі ми розкинуті світами;
І кинули нам клич : - На зустріч! Я і ти
На крилах летимо, зустрінемось очами.
Нам всім, як і Христу, за тридцять нині є;
І перша сивина пробилася у скроні;
Що десять літ пройшло, а пам’ять в дзвони б’є –
Подай же побратим міцні твої долоні.
Вдивляюся у них... Ця зустріч – восьме з див,
І чуєш голоси, знайомі аж до болю;
Там юність пронеслась і вихор закрутив,
Піднявши на крило, шукати руту-долю.
Ми всі, як і колись, біля котла – брати,
Що з’їли солі пуд за час свого навчання;
І радісно всім нам , і візьмеш слово ти:
Як добре знов разом! Дай, Боже, не востаннє.
Піднімемо бокал за наших вчителів –
На нашому шляху зустріли ми потрібних;
Щоб їм в житті вдалось! І як Господь велів:
Продовжили себе у учнях вельми здібних.
Ця зустріч промайне, мов спалах осія, -
На терені життя вкарбується навіки,
По долі нам вона, згадаєш ти і я...
З чудовим братством вас, дорослі чоловіки!

12.05.94 р.,Київ.

Казали: Забудь! –Я не можу,
Як можна кохану забути?
Твій погляд, мов свічка Божа,
На серці розплавила пута.
Казали: Нема... і не буде.
Я те не беру на віру...
Як можуть без тебе люди
Прикрасити вічність сіру?
Казали, що то не кохання, -
Їм, бачте, усе зрозуміло...
І зустрічі наші й прощання
В минуле уже відлетіло.
Казали... казали... казали...
Їм краще було б оніміти,
Без тебе - порожні вокзали
І в небо мені не злетіти.
Без тебе обрубані крила
До ніг покладу я спроквола;
На серце навалиться брила
Самотності вічної кола!

м. Київ.