Не питайте добрі люди:
Звідки в мене щира мова?
Це ж природно... Хай же буде
Нам приємною розмова.
Що ж, знайоме здивування,
Бо бентежать ті слова,
Як зоря вечірня, рання...
В небі ж барв таких нема.
Доля інколи розсуде,
Занесе в чужі краї,
Інша мова звучать буде,
Що й не знали ви її.
Мову іншого народу
Ти давно взяв за свою, -
Так зручніше. Тільки роду
Не зрікайтеся. Молю!!!
Серед гомону людського
Ти почуєш ті слова,
Як звучала колискова, -
Рідно мово, ти жива
Ти від Бога нам даєшся,
З материнських линеш губ;
Прийде час – в душі озвешся:
Рідно мово, приголуб.
І зігрієш на чужині
Мово, ти дітей своїх,
В давнину стару і нині,
Всіх, ба навіть і німих!
І тримаєш, мов коріння;
Сил із них народ бере
З покоління в покоління...
Хто від тебе забере?
Бо як кореня не стане –
Ви це знаєте самі:
Всохне дерево... Розтане
І піде народ з землі!

Зима – весна 1995 р., м. Київ.

ПЕРШЕ КОХАННЯ
В.К.
Не плач, хоч плачеться тобі,
Це не кохання – і не гра...
Пора признатися собі
І в це повірити пора.
Прости, це не твоя вина,
Весна забрала нас обох,
Ця чаша випита до дна
І більш не бути нам удвох.
Прости, вогонь вже не горить,
Гаряче дихання в плече,
Я знаю, як тобі болить
У грудях, аж вогнем пече.
Прости, що так я завинив.
Вітрила підняті у вись...
Своєї не шукай вини,
Що наші долі не зійшлись.

12.01.1995 р., м. Київ.

Не побажай мені вогню,
Не побажай нічого,
Як дивну мить вже не спиню
І не вкарбую в слово.
Як зачерствію серцем я
І біль чужий не зруше...
Забудь тоді моє ім’я,
Забудь про мене друже!

31.06.98 р., м. Пер.-Хмельницький.

Не прощений, не прощений,
Твоїм мовчанням трощений...
І задаю питання я:
-Скажи, у чім вина моя?
Скажи хоч слово, не мовчи,
І, може, ним мене навчи,
Щоб інший раз так не зробив
І нашу дружбу не розбив.
Але застрягло слово... Що ж
За часом снігу – прийде дощ...
Уже розтанути могло
І те мовчання, що лягло
Між нами... Ні, ще не пора,
Вогню, що грів – він догора.
І часом роздуми вночі,
Як маєш право, то мовчи.

09.11.1999 р., м. Київ.