І  Ї  А  Б  В  Г  Д  Ж  З  К  Л  М  Н  О  П  С  Т  У  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Я 



Час спокути

Не роздувай вогонь – багаття

Не роздувай вогонь – багаття,
Де ревнощі вугіллям тліють,
Бо в нім згорить кохання, браття,
І буде те, про що не мріють.
Згадаєш час весни п’янкої,
Душа на крилах все літала,
В обіймах – талію стрункої,
Що тебе ніжно цілувала.
Згадаєш ночі при калині,
За ніч не можна роздійняти,
Обійми хлопця і дівчини,
Ті сірі й карі оченята.
Кохання у серцях палало,
Ховало у лиху негоду,
Як важко – душу зігрівало...
Лихий приніс пусту пригоду:
І запалало й закрутило,
Що очі враз аж побіліли...
По найціннішому ходило
Плюгависько. І затремтіли:
І руки й ноги, навіть очі , -
Вони про тебе пам’ятали...
А може вже забути хочуть?
Бо серце битись перестало.
Лиш в пустоті лунають дзвони,
Волають: Бережіть кохання;
У дерева не буде крони,
Як гілля повсихає зрання.
І не старайтесь розпалити
Страх – ревнощів вогонь – багаття,
Бо й сам устигнеш там згоріти...
І цим словам повірте браття.

08.01.95 р., м. Київ.

Не спіши ніколи

Не спіши ніколи
З долею зустрітись
Нас вона свідомо
По життю веде
Знає де додати,
А де зупинитись,
І чого ти вартий –
Те тебе знайде.
Але й не барися,
Вже відомо світу,
Під лежачий камінь
Рідко, що тече.
Бо покине доля,
Не залишить сліду,
Стане гірко жити,
Як вона втече.
Не спіши ніколи
З долею зустрітись,
Бо лице у долі
Не життя, а смерть.
Ти його побачиш,
Та не зможеш дітись,
Якщо не нароком
Долю обженеш.
Лиш твори в роботі,
Най же буде плідна,
щоб лишити світлим
Слід свій на землі.
Щоб згадали люди –
Пам’яті ж бо гідна.
Як тебе не стане
Й зникнеш у імлі.

24.09.1997 р., м. Київ.

Не тим, хто прагне грому слави

Не тим, хто прагне грому слави,
А тим , хто в правді й простоті
Залишить слід під небом правим
Й любов до інших у житті.
Хто в праці кожен день згорає
І своїм серцем пломенить,
І нас незнаних зігріває...
Та праця світлом струменить.
І непомітна, і яскрава,
А в час біди ще й ратний шлях
Прийме на плечі нелукаво,
Бо сила в правді – і геть страх.
Як ім’я їм? – Їх – легіони,
Що правду у серцях несуть,
У них від Господа закони,
І за любов мине вас суд.
А слава – Богу! Він оцінить,
І возвеличить, не мине,
І непомітність вашу змінить,
Що слід ваш зіркою сяйне!

8-9.05.2002 р., м. Київ.

Нема тобі в житті коріння

Нема тобі в житті коріння,
Печалі, радості нема,
Благословення і горіння,
Як серед нас тебе нема.
Тебе не буде – вже рішили,
Любові в серці тім нема;
Дитя зачате, як грішили,
Сховати б гріх - аборт... й нема.
Аборти рвуть оте немає,
Кричить душа – а ти німа;
І ненароджене вмирає.
Була б ти матір’ю – нема.
Нема тих заповідей Божих, -
Ти їх порушила сама;
На що душа убивці схожа? -
Для неї ж спокою нема.
Нема душі тоді спасіння
І змісту вищого нема,
Навіщо все, яке служіння,
Як Господа в душі нема.

13.03.97 р., м. Київ.

Немов лавина – шквал овацій

Немов лавина – шквал овацій
Підніме вгору, кине вниз;
З – під них прийдеться вибиратись,
Повір мені: вони – як хмиз.
Який горить – та мало гріє,
І жар від нього – хвилька-час;
Нехай душа про них не мріє,
Бо як це зроблю – зраджу вас:
Мої рядки, що не родились,
Хто вас у світ цей приведе?
Як ви з небес у серце лились...
Де вас воно іще знайде?
Щоб їх явити, правди гідних,
Віддати іншим, ніби кров;
Хай в них живуть: в багатих, в бідних,
У носіях одній із мов.
Одній із тих, що Богом дані.
В минулім . Їй уже віки.
Вона – приємні нам кайдани,
Що дані з Божої руки.
Я їх не скину... і не стану
Гасити мову, мов свічу...
А звук овацій? – він розтане,
Без них на крилах я лечу.

14.01.2001 р., м. Київ.
2013 - 2026