- На всі світи вона – одна
- Над чим душа твоя надвечір
- Нам пам’ять образ закарбуй
- Нам радість душу враз осяє
- Не бийте Ангели крильми
- Не дочекались Вашингтона
- Не залишай мене одну
- Не наступи на шкурку від банана
- Не питайте добрі люди
- Не плач, хоч плачеться тобі
- Не побажай мені вогню
- Не прощений, не прощений
- Не роздувай вогонь – багаття
- Не спіши ніколи
- Не тим, хто прагне грому слави
- Нема тобі в житті коріння
- Немов лавина – шквал овацій
- Ні, не забуду я ніколи
- Новий Рік! Давно це було
Час спокути
Кожен день ВІН дає тобі кроки
Кожен день ВІН дає тобі кроки,
Кожен день. І так тисячі літ.
Він – Господь, що встановлює строки,
Бо тебе сотворив і цей світ.
Хто від тебе лише вимагає:
Мати послух і зла не чинить;
З Ним година за часом минає
В Його Волі цей хід зупинить.
І в час звіту питання не стерти:
Як жила ти незрима душа?
Заслуговуєш раю чи вмерти?...
При житті ти для себе рішай.
Бо життя – час твоєї спокути,
Знай: гординю у темінь зштовхнуть,
Де вогонь невблаганний і лютий,
Розум май, щоб усе це збагнуть.
Бо цей час для твого покаяння,
Щоб простив, дарував небеса...
З тих висот нам дається кохання.
Що ти хочеш? Рішай собі сам.
22.03.2001 р., м. Київ.
Кожен день. І так тисячі літ.
Він – Господь, що встановлює строки,
Бо тебе сотворив і цей світ.
Хто від тебе лише вимагає:
Мати послух і зла не чинить;
З Ним година за часом минає
В Його Волі цей хід зупинить.
І в час звіту питання не стерти:
Як жила ти незрима душа?
Заслуговуєш раю чи вмерти?...
При житті ти для себе рішай.
Бо життя – час твоєї спокути,
Знай: гординю у темінь зштовхнуть,
Де вогонь невблаганний і лютий,
Розум май, щоб усе це збагнуть.
Бо цей час для твого покаяння,
Щоб простив, дарував небеса...
З тих висот нам дається кохання.
Що ти хочеш? Рішай собі сам.
22.03.2001 р., м. Київ.
Коли закінчиться війна,
Коли закінчиться війна,
Руками Каїна почата;
Коли повалиться стіна
Нерозуміння братом брата.
Коли очистимо серця
Від того зла,, що встигли взнати...
Коли? – питаю я Творця,
Чи може люди вас спитати?
Коли на землю прийде час,
Час миротворців – спрагли люди...
Мир запанує серед нас...
Тоді і світ цей іншим буде.
18.12.99 р., м.. Київ.
Руками Каїна почата;
Коли повалиться стіна
Нерозуміння братом брата.
Коли очистимо серця
Від того зла,, що встигли взнати...
Коли? – питаю я Творця,
Чи може люди вас спитати?
Коли на землю прийде час,
Час миротворців – спрагли люди...
Мир запанує серед нас...
Тоді і світ цей іншим буде.
18.12.99 р., м.. Київ.
Кому - униз, кому – нагору...
Кому - униз, кому – нагору...
Всяк вибирає собі долю,
Не ти один по цьому полю
Пройдеш, заціпив зуби з болю.
Що час спливає – не повернеш,
Вперед, вперед, - без вороття;
І довгі роздуми : - Чом терни? –
І жаль про втрачене... Життя.
Це - не вершина, і - не яма
Яка зустріне в тридцять п’ять,
Трагедія, а може, драма,
Коли життя - болото-гладь.
І - не кінець... Є час на спроби,
Зірви нікчемності печать,
Хай ризик буде до вподоби,
А інші - дивляться й мовчать.
Іди! Це краще ніж стояти.
Час роздумів давно пройшов,
Все буде добре. Вірю, брате!
І успіх, щоб тебе знайшов!
09-10.04.1995 р., м. Київ.
Всяк вибирає собі долю,
Не ти один по цьому полю
Пройдеш, заціпив зуби з болю.
Що час спливає – не повернеш,
Вперед, вперед, - без вороття;
І довгі роздуми : - Чом терни? –
І жаль про втрачене... Життя.
Це - не вершина, і - не яма
Яка зустріне в тридцять п’ять,
Трагедія, а може, драма,
Коли життя - болото-гладь.
І - не кінець... Є час на спроби,
Зірви нікчемності печать,
Хай ризик буде до вподоби,
А інші - дивляться й мовчать.
Іди! Це краще ніж стояти.
Час роздумів давно пройшов,
Все буде добре. Вірю, брате!
І успіх, щоб тебе знайшов!
09-10.04.1995 р., м. Київ.
Коні на припоні,
Коні на припоні,
Літо на межі..
Стали ми сторонні,
Стали ми чужі.
Як на світі жити
Без ласкавих губ?
І з душі не змити:
Милий приголуб.
Приголублю знову,
Хоч сто літ підряд,
Та забули мову –
Зійдемось навряд.
Без колиски в хаті
День пустим згора...
Королю у паті
Здатися пора.
Королева грацій
Стала мов німа
Не гордині – праці
І вогню нема.
Той вогонь згасає –
Літо на межі.
Сонце іншим сяє...
Ми давно чужі.
5.09.1994 р., м. Київ.
Літо на межі..
Стали ми сторонні,
Стали ми чужі.
Як на світі жити
Без ласкавих губ?
І з душі не змити:
Милий приголуб.
Приголублю знову,
Хоч сто літ підряд,
Та забули мову –
Зійдемось навряд.
Без колиски в хаті
День пустим згора...
Королю у паті
Здатися пора.
Королева грацій
Стала мов німа
Не гордині – праці
І вогню нема.
Той вогонь згасає –
Літо на межі.
Сонце іншим сяє...
Ми давно чужі.
5.09.1994 р., м. Київ.
Контрастні кольори, хоч як їх не крути
Контрастні кольори, хоч як їх не крути,
У Всесвіті вони , а також поміж нами, -
Пустельно - чорна ніч, мов колір самоти,
Холодний білий день, засипаний снігами.
І було це давно, і було б може вічно
Та в наші небеса спустилося воно,
Одноманітний хід порушивши магічно
Червоний оксамит – кохання чар-вино.
І кралося воно туманом до зорі,
І розлилося скрізь таємними стежками,
І все змінило враз – лиш сонце угорі:
Розтанули сніги – яка краса під вами.
І з того часу ним напоєна земля,
Гармонію краси – веселкою вбирає;
І де пустеля там – заквітчані поля,
І таїна між нас в одно із двох єднає!
13.01.2000 р., м. Київ.
У Всесвіті вони , а також поміж нами, -
Пустельно - чорна ніч, мов колір самоти,
Холодний білий день, засипаний снігами.
І було це давно, і було б може вічно
Та в наші небеса спустилося воно,
Одноманітний хід порушивши магічно
Червоний оксамит – кохання чар-вино.
І кралося воно туманом до зорі,
І розлилося скрізь таємними стежками,
І все змінило враз – лиш сонце угорі:
Розтанули сніги – яка краса під вами.
І з того часу ним напоєна земля,
Гармонію краси – веселкою вбирає;
І де пустеля там – заквітчані поля,
І таїна між нас в одно із двох єднає!
13.01.2000 р., м. Київ.