Хвилює душу споглядання...
Усе забудеться колись
Залишу настрій, здивування
На аркуші... Молись!
Щоб доля щедро дарувала
Нам чашу повну від життя:
Он сонце ясне, сива хмара, -
Радію тому, як дитя.
Радію зустрічам прекрасним,
Душі багатства – цілий світ,
Як ранні зорі в чистім, в яснім,
У небі залишають слід.
Цінуйте завжди спілкування,
В знайомі очі подивись:
За зустріччю прийде прощання...
Хай повертаються! Молись!
Щоб доля нас не забувала,
Рідня збиралась за столом
Пісень веселих щоб співали
І всім нам радісно було.
Бо справжня сила товариства,
Коли усі за одного,
І шанування материнства,
Щоб роду дерево цвіло...
Бо все минається... Я знаю
Що мить прекрасна теж мине,
Залишу в слові те, що маю, -
По тому ви судіть мене.
Чи не судіть. – Це ваше право,
Бо може нічого судить;
Хто він такий? Хто крикнув: Браво!?
І славу спробував будить.
Мені байдуже, як незнаним
Залишусь я поміж людей;
Чи знайде слава?... - безталанним
Ніхто не прийде в світ тіней.
На кожну ж душу дар прибуде,
Щоб був ти плідним на землі,
Ним збагатитись прагли люди:
Великі люди чи малі.
Щоб не забрати все в могилу
Вкарбую у рядках малих
Стриножену, могутню силу,
Мій світ знайдете серед них.
Мій світ лиш там і в моїм серці,
Яке до Бога заберу,
А вам хай доля усміхнеться
І не сумуйте, як помру.
Бо завжди прийде час прощання
І помандруєш ти у вись...
Земне залишиш притягання
Для вічності. – Молись!

14.09.97 р., м. Київ.

Хто я тобі? Без віри і жалю,
як милосердя не являю світу,
коли гординю возношу свою,
життю своєму не даю я звіту.
Чом в світ прийшов? Куди несе життя?
Мов кінь в напрузі скачу серед степу...
І грію серце радістю звитяг,
і забуваю дякувати небу.
Хто я тоді як Заповіді – зась?
в своїм житті себе я лише знаю...
І вись про мене тихо скаже: Злазь...
Коли любові іншим не являю.

21.12.2001 р., м. Київ.

Це було в день Баал-Шем-Това,
Про нього кажуть : Він – хасид;
Із дивних слів була промова,
Яку сказав старий Давид:
В свій час відстану від оркестру
І скрипку виймуть з моїх рук,
Бо має теж кінець фієста
З моїх бажань, прозрінь і мук;
Тоді за обрій я полину,
До вічних праотців моїх...
Без слів наказу вас не кину,
Як буде час – згадайте їх;

Ви не губіться у відчаї,
Візьміть у руку олівець
І хай рука життя вквітчає,
Цей, Божий Сад – Його Вінець.
Бо ми прийшли у світ творити,
У кого є на що талант;
Ваш світ у творах буде жити:
Поет, художник, музикант.
Чи інший хто, хто світ свій творить,
Відвівши руку в бік від зла;
Радійте, як ГОСПОДЬ говорить
До вас у Правді - я це знав.
Бо ЙОГО Воля в ЙОГО Слові!...
Налив всім нам Давид вина:
Світ починається з любові,
Нам крила й літ дає вона.
І нам дорога під цим небом,
Де зір й душа все прагне ввись...
На Слово Боже є потреба.
Благаю, ГОСПОДИ, озвись.

10.03.99 , 13.02.2001 р., м. Київ.

С.Грабовому
Ці слова до листа були забрані
З дум моїх у рядках ви осіли,
Бо вони, наче звірі, що загнані,
Прагнуть виходу в лісі горілім.
Ми живемо з надією... Тугою
Нас проймає зненацька, в той час,
Як прощатись приходиться з другом:
В інші землі він їде від нас.
І куди нам подітися з думами,
Зі словами, що ми не сказали,
Ті слова мовчазливими рунами
На твоєму столі все лежали.
Напиши - добре слово не згубиться,
І відправ – це потрібно живим...
Хай там дощ і вже вечір насупиться,
А твій лист буде ранком ясним.

6-7.07.96 р., м. Пер.-Хмельницький.